Про це повідомляє "Еспресо-Захід".
Сотні людей сьогодні - на місці трагедії у Скнилівському аеропорту. Вшановують пам’ять загиблих під час аварії, що трапилася у день святкування 60-ї річниці 14 авіаційного корпусу Військово-повітряних Сил України на Скнилівському аеродромі під Львовом. Тоді фігури вищого пілотажу виконував досвідчений екіпаж пілотів першого класу групи "Українські соколи" Володимир Топонар та Юрій Єгоров. Подивитися на шоу прийшло близько 10 тисяч осіб. Втім близько першої години винищувач впав у натовп глядачів.
Нині родичі прийшли зі світлинами своїх рідних. Біля каплички поблизу моляться за них. Ще досі біль не вщухає. Зі сльозами на очах згадують трагічний день. В когось загинули батьки, в когось внуки, діти. За офіційними даними, 27 липня 2002 року загинуло 77 людей, з яких було 28 дітей. 250 відвідувачів отримали травми.
Із портретом сина стоїть Зінаїда Рудь. Хлопцю було 24 роки
"Мій син якраз закінчив університет 27 червня 2002 року. Одержав диплом, а рівно через місяць загинув, - зі сльозами на очах розповідає пані Зінаїда. - Пригадую, тоді телефон не відповідав. Я подумала, що він лікар і комусь допомагає. Зателефонувала старшому сину і він повідомив, що треба швидко в лікарню їхати. Каже, літак впав. Господи, ми тоді на таксі примчали в лікарню, а син мій сидів на сходах, руками голову обняв, весь в крові, в кусочках м’яса, сорочка подерта. Не хотів мені про смерть брата сказати. В нього був страшенний шок. А найважче був травмований внук. Але вижив".
Після панахиди усі відправилися до місця трагедії. Біля пам’ятного знаку поклали квіти та запалили лампадки. Біля могили невістки та внука в інвалідному візку сидить Катерина Сеник. У день шоу вона була в Тернополі із молодшим сином. Сім’я старшого з трьома дітьми поїхала дивитися шоу.
"Мені подзвонили і сказали, що загинула невістка і один з внуків, - пригадує пані Катерина. - Я ніколи не забуду той день. Мій син разом з двома хлопчиками відійшли фотографувати, як літак буде робити ту фігуру. От вони і вижили. А Наталя зі Славчиком залишилися і загинули. Як їхала до Львова, всю дорогу сподівалася, що вони живі. Втім, на той час я ще не знала, хто з внуків загинув. Як подивилася, що Славчика нема, як почала кричати. Славчик завжди мені казав: "бабцю, буду конструктором, я зроблю такого робота, що вже ніколи не будуть люди в саркофаг в Чорнобилі заходити. Я придумаю такого робота, що буде рятувати людей”. Вісімнадцять років пройшло, а така туга за ними, що нема сил".
Після трагедії висунули кілька версій причин аварії. Одна із них – погана організація, підготовка та проведення авіашоу. Ці дні пам’ятають і народні депутати України, котрі прийшли пом’янути загиблих.
"В той день змішалося залізо, кров та людські тіла. Біль, який тоді народився, вже з львів’янами 18 років, - ділиться своїми переживаннями народний депутат України Олег Синютка. - Дуже важливо, щоб кожен з нас розумів, що цей біль і скорбота породжені непрофесійністю та безвідповідальністю. І коли ми кажемо про цю трагедію, ми обов’язково повинні завжди думати, що жодна непрофесійна, безвідповідальна людина ніколи не принесе добра. Тому, через 18 років, ми повинні не тільки оплакувати і пам’ятати тих 77 невинно вбитих жертв, ми повинні щодня думати, що на кожному місці має бути людина, яка добре знає свою справу, яка любить людей, яка відповідає за ті речі, які їй доручені суспільством, державою та людьми. І тоді таких трагедій в нас не буде".
"Для мене це зрозумілі місця, я виріс тут поруч, на сусідній з аеропортом вуличці, - розповідає народний депутат України Микола Княжицький. - Щоразу, коли приходжу сюди, розумію горе цих людей. Горя в українців має бути менше. На жаль, це горе продовжується і на російсько-українській війні. Або через безпорадність влади, або через агресію російської влади".
Христина Парубій