Військова автономія Європи від США: не швидка, але неминуча – аналітика Консорціуму оборонної інформації

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Автор - Михайло Самусь, директор  New Geopolitics Research Network, співзасновник Консорціуму оборонної інформації.

Стратегія Європи щодо США в оборонній сфері на перспективу 

З запуском ініціативи ReArm Europe та ухваленням Європейської оборонної промислової стратегії ЄС чітко засвідчив намір зменшити довгострокову залежність від Сполучених Штатів у сфері закупівлі озброєнь. Серед запропонованих інструментів — фонд SAFE (Strategic Technologies for Europe Platform) обсягом €150 мільярдів для фінансування розширення виробництва, вимога 65% європейської локалізації та пріоритет у закупівлях для компаній, розташованих у ЄС. Заплановані заходи чітко свідчать про політичний зсув у бік стратегічної автономії.

Це викликало посилене невдоволення у Вашингтоні. На сесії НАТО у березні 2025 року державний секретар США Марко Рубіо попередив, що Сполучені Штати розглядають спроби Європи обмежити участь американських компаній у програмах оборонного фінансування ЄС як «недоречні та потенційно шкідливі для союзної солідарності».

Хоча збройове роз’єднання США і Європи виглядає стратегічно неминучим, закупівельні цикли основних озброєнь розраховані на десятиліття і не можуть бути змінені миттєво. Європейці розглядають досягнення збройової автономії у перспективі 5–10 років. Проте зміна пріоритетів уже відбувається.

 Як Європа залежить від США в оборонній сфері сьогодні

У період з 2020 по 2024 рік понад 64% озброєння, імпортованого країнами НАТО в Європі, надійшло зі Сполучених Штатів. Це суттєве зростання порівняно з 52% у 2015–2019 роках стало наслідком термінової хвилі переозброєння після вторгнення Росії в Україну, а також ширшого сумніву щодо надійності американських гарантій безпеки у довгостроковій перспективі.

Серед найбільших покупців — Польща, яка реалізує одну з наймасштабніших програм модернізації армії в Європі. Країна замовила 250 танків M1A2 Abrams на суму приблизно $6 мільярдів, 32 винищувачі-«невидимки» F-35A за $4,6 мільярда, а також системи протиповітряної оборони Patriot на $4,75 мільярда. Додатково країна придбала реактивні артилерійські системи HIMARS на суму щонайменше $414 мільйонів і планує подальші закупівлі. Загалом понад 90% високотехнологічного озброєння, придбаного Польщею з 2020 року, має американське походження.

Італія також підтримує тісні оборонні зв’язки зі США. Вона є одночасно покупцем і виробником у межах програми F-35, маючи власний завод фінального складання та випробування (FACO) у Камері. Італія планує експлуатувати 90 літаків F-35A і F-35B, а також продовжує закуповувати інші американські системи, зокрема гелікоптери CH-47 Chinook і AH-64 Apache. HIMARS також розглядається для закупівлі. Загалом лише у 2023 році Італія імпортувала американського озброєння на суму близько $494 мільйони. Американські системи становлять основу її нового флоту бойової авіації та гелікоптерів.

Німеччина, яка традиційно диверсифікує свої закупівлі серед різних партнерів, також дедалі більше орієнтується на американські системи. У 2022 році уряд підписав контракт на €10 мільярдів на постачання 35 винищувачів F-35A, а вже у 2023 році додав угоду на €8 мільярдів щодо 60 важких гелікоптерів CH-47F Chinook. Німеччина також продовжує інвестувати в системи Patriot PAC-3, особливо в межах ініціативи NATO Sky Shield. Приблизно 60% імпорту сучасного високотехнологічного озброєння до Німеччини припадає на американських виробників.

Фінляндія, новий член НАТО, уклала одну з найбільших оборонних угод в історії Європи — придбання 64 літаків F-35A на суму $11 мільярдів. Країна також інвестувала у системи HIMARS і високоточні боєприпаси з американських складів. Близько 95% нових закупівель озброєння Фінляндії — це продукція зі США, що робить її однією з найбільш залежних від американського озброєння країн у Європі.

Нідерланди, важливий партнер у програмі F-35, замовили 46 літаків F-35A і мають розвинені оборонно-промислові зв’язки зі США. Країна також придбала модернізовані системи Patriot і безпілотники MQ-9 Reaper. За оцінками, 70–75% імпорту озброєнь до Нідерландів припадає на США.

Інші країни також глибоко інтегровані в американські оборонні програми. Греція модернізує парк винищувачів F-16 до конфігурації Viper, розглядає можливість закупівлі 20–40 F-35 і вже отримала гелікоптери MH-60R, бронемашини M1117 та бойові машини Stryker. Румунія, Болгарія та Чехія здійснюють модернізацію на основі F-16, батарей Patriot, гелікоптерів Black Hawk та іншого американського озброєння. В Румунії частка американських постачань в імпорті озброєнь перевищує 70%.

Програма   F-35. Символом домінування США в європейській обороні є широке замовлення винищувача п’ятого покоління F-35. Програма F-35 прив’язує покупців до довгострокових контрактів, які включають програмне забезпечення під контролем США, мережі технічного обслуговування, системи обробки бойових даних і конфігурації озброєння — що практично унеможливлює швидкий перехід на альтернативи європейського виробництва.

Винищувач F-35. Фото: reuters

Станом на 2025 рік дев’ять європейських країн або вже отримали, або замовили F-35: Сполучене Королівство, Нідерланди, Італія, Данія, Норвегія, Польща, Фінляндія, Чехія та Румунія. Німеччина і Бельгія також погодили плани придбати цей літак. Загалом замовлено понад 550 літаків, ще близько 70 перебувають на стадії погодження. Водночас фактично поставлено лише близько 130 одиниць. Це робить програму чутливою до змін у збройових пріоритетах у середньостроковій перспективі.

Американські системи домінують у ключових сферах європейської оборони — пануванні в повітрі, засобах далекобійного ураження, протиракетній і протиповітряній обороні, забезпеченні стратегічної мобільності та розвідці. Значною є також частка американського озброєння в сухопутних військах.

Попри те що, наприклад, Франція зберігає більш диверсифіковані арсенали та активно просуває національних виробників, таких як Dassault, MBDA і Nexter, навіть вона імпортує критичні ракетні технології та аерокосмічні компоненти зі США в межах програм спільного виробництва.

Якщо резюмувати, сьогодні жодні європейські збройні сили — навіть французькі — не функціонують без певного рівня залежності від американських систем. Структурна вага американського оборонного експорту є не лише фінансовою, але й стратегічною: вона інтегрує європейські збройні сили в мережу взаємної сумісності, доктринальної уніфікації та синхронізації логістичних ланцюгів із військово-промисловим комплексом США.

Європейські альтернативи американському озброєнню

Бойова авіація. Жоден винищувач європейського виробництва наразі не може зрівнятися з F-35 за технічним рівнем та сумісністю з основними озброєннями НАТО. Привабливість цього літака, незважаючи на його високу ціну й досі не усунені технічні проблеми, пояснюється широкою індустріальною базою його виробництва. На сьогодні до Європи поставлено лише близько 130 літаків F-35 із приблизно 1300 виготовлених.

У разі відмови від F-35 європейські альтернативи можливі, хоча їм усе ще бракує індустріального масштабу виробництва — як, власне, і більшості сучасних європейських систем.

Для прикладу, французький Dassault Rafale — це ефективний багатофункціональний винищувач покоління 4.5, здатний виконувати місії з ядерною зброєю. Він експортується до Єгипту, Індії, ОАЕ, Греції та Індонезії. Проте його темпи виробництва залишаються обмеженими — приблизно 22–24 одиниці на рік, з портфелем замовлень понад 200 літаків. Rafale не має технології малопомітності та зазвичай продається в рамках інтенсивної дипломатії й привабливих офсетних угод.

Dassault Rafale. Фото: з відкритих джерел

Eurofighter Typhoon, створений за участі Німеччини, Великої Британії, Італії та Іспанії, також належить до покоління 4.5. Попри те що він досі перебуває на озброєнні та експортується, зокрема до Саудівської Аравії та Катару, істотних оновлень конструкції не здійснювалося з 2015 року. Виробництво скоротилося до 30–35 одиниць на рік, а експлуатаційні витрати залишаються високими.

Запланована система Future Combat Air System (FCAS) — це платформа шостого покоління з технологією малопомітності, яку розробляють Франція, Німеччина та Іспанія. Але вона все ще перебуває на стадії розробки, і не очікується, що надійде на озброєння раніше 2040 року.

Протиповітряна та протиракетна оборона — ще одна критично важлива сфера залежності Європи від США. Система Patriot PAC-3 виробництва Raytheon є основною далекобійною системою ППО щонайменше в десяти країнах НАТО. Єдиною життєздатною альтернативою з боку Європи є система SAMP/T виробництва MBDA (Франція/Італія). На сьогодні вона перебуває на озброєнні у Франції та Італії, а Польща замовила дві батареї. Її також придбали Саудівська Аравія та Сінгапур. Проте виробництво залишається надзвичайно обмеженим. Хоча SAMP/T має характеристики, подібні до Patriot, із 2008 року було поставлено лише 12–16 батарей. Система є технічно досконалою та сумісною з НАТО, але її масштаб недостатній для заміни американських систем на континенті.

Система SAMP/T. Фото: defence-ua.com

Озброєння для сухопутних військ.  У цьому сегменті  Європа має низку власних альтернатив. США постачають танки Abrams, бойові машини піхоти Bradley, бронетранспортери Stryker і реактивні системи залпового вогню HIMARS до ключових країн НАТО. Водночас Leopard 2A7 — ефективний основний бойовий танк — постачається Данії, Норвегії, Чехії, Угорщині й експортується до Катару. Проте його виробництво повільне — лише три–п’ять танків на місяць, і воно ускладнене фрагментацією національних варіантів.

Безпілотники, гелікоптери, ракети дальньої дії. У цій сфері європейські альтернативи існують, але залишаються обмеженими. MQ-9 Reaper, AH-64 Apache і крилаті ракети Tomahawk або JASSM продовжують домінувати в європейських арсеналах. Eurodrone, який спільно розробляють Німеччина, Франція, Італія та Іспанія, досі перебуває у стадії розробки, і його надходження у війська очікується лише після 2028 року. Гелікоптери NH90, Tiger і AW101 мають високу вартість обслуговування та розділені на численні національні модифікації. Ракета SCALP/Storm Shadow — це потужна ударна система європейського виробництва, яка успішно застосовується в Україні, але її обсяги виробництва поки що обмежені, і вона не здатна замінити великі американські запаси.

Бойова машина піхоти CV90 виробництва Швеції широко використовується в Північній Європі, Чехії та Словаччині. Вона є конкурентною альтернативою американській Bradley, яка перебуває на озброєнні армії США в Європі та була передана Україні. Проте загальний обсяг виробництва CV90 становить приблизно 1300 одиниць проти 6800 Bradley, випущених у США. Тим часом проблема заміщення Bradley може стати на порядок актуальнішою для Європи у разі виведення американських сухопутних військ із регіону.

БМП CV90 збройних сил Норвегії. Фото: armyinform.com.ua

Артилерія. У цьому сегменті активно використовуються німецька PzH 2000 та французька CAESAR. Проте виробництво PzH 2000 сповільнилося через нестачу компонентів, а загальна кількість цих систем у світі не перевищує 400. CAESAR має більший потенціал для нарощування виробництва — до 6–8 одиниць на місяць, але також залежить від обмежених виробничих потужностей. Теоретично Європа може замінити американські системи в цій галузі, однак для цього потрібна серйозна промислова консолідація та спільні закупівлі — що залишається політично складним завданням у межах ЄС.

Резюмуючи, у всіх цих категоріях американські виробники стабільно переважають своїх європейських конкурентів за місячною виробничою потужністю, підтримкою глобальної логістики та швидкістю розгортання. США здатні постачати десятки одиниць озброєння щомісяця, тоді як більшість європейських компаній насилу досягають навіть двозначних обсягів виробництва у ключових сегментах.

Такі компанії, як MBDA, KMW, Rheinmetall, Leonardo та Dassault, залишаються технічно конкурентоспроможними, однак їхня здатність до масштабування обмежується фрагментованістю ринку, недостатнім фінансуванням та браком інтеграції на загальноєвропейському рівні.

Часові горизонти подолання Європою залежності від США в оборонній сфері

Ініціатива ЄС ReArm Europe разом із новими фінансовими інструментами, зокрема кредитами SAFE, має на меті подолати обмеження європейського оборонного виробництва шляхом спільних закупівель, укрупнених контрактів та оптимізації виробничих ланцюгів. Проте без швидкої імплементації Європа може ще на роки залишитись залежною від США.

У п’ятирічній перспективі Європа цілком реально може досягти суттєвого прогресу у виробництві артилерійських снарядів, стрілецької зброї та окремих типів тактичних дронів. Вона також здатна консолідувати закупівлі в таких сферах, як баражувальні боєприпаси, і поступово зменшити залежність від американських постачань для конфліктів низької та середньої інтенсивності. Водночас у цьому ж періоді Європа й надалі залежатиме від американської логістики, ракетних систем і підтримки в галузі протиповітряної оборони.

У десятирічній перспективі Європа може розробити масштабовані альтернативи системам Patriot і розпочати розгортання авіаційних платформ нового покоління, таких як FCAS. Вона також може досягти автономії у виробництві дронів, розробці ракет ближньої дії та створенні модульних розвідувально-ударних систем (ISR). Такі досягнення суттєво наблизили б Європу до оперативної самостійності. Водночас навіть за найоптимістичніших сценаріїв Сполучені Штати залишатимуться незамінним партнером у сфері високотехнологічних військових спроможностей — зокрема у стратегічних повітряних перевезеннях, бойовій інтеграції та ядерній безпеці.

Показовою для перспектив європейської автономії є ситуація навколо програми F-35. Кількість поставлених літаків у рази менша за кількість замовлених, і виконання програми є чутливим до політичних рішень у Європі. Закупівлі F-35 можуть бути суттєво скориговані на користь простіших європейських моделей або дешевших автономних систем — відповідно до змін у збройових пріоритетах, що значною мірою формуються під впливом українського досвіду війни.

Співпраця зі США в галузі оборонного виробництва, ймовірно, залишатиметься раціональним вибором і в довгостроковій перспективі. Водночас коригування пріоритетів уже зараз і перегляд закупівель у найближчі роки, швидше за все, призведуть у віддаленому майбутньому до глибокого заміщення американських озброєнь на користь європейських розробок.

Додаткові ресурси, які Європа виділяє на переозброєння, майже напевно використовуватимуться для розвитку власних оборонних систем, за винятком критично необхідних закупівель — зокрема тих, доцільність яких підтверджено українським досвідом війни.