Пам'ятаю, з яким спротивом з низів системи й аж до самої верхівки, стикалися небайдужі громадяни, коли прагнули зняти російські мітки всяких вс*атих ватутіних, суворових, пушкінів з українських вулиць.
Чого нам тільки не розказували – від "вашу мову на хліб не намажеш" до "не имеет значения, как называется улица, потому что она освещена и заасфальтирована, где нет разницы, у которого памятника ты ждешь девушку, в которую влюблен".
Остання цитата, до речі, належить не Путіну, Соловйову, Скабєєвій, Крюковій чи Гужві, а президенту України. Таким оригінальним способом він привітав українців з новим, 2020 роком. До Великого вторгнення залишалося два роки. До моменту, коли росіяни знову отруять Авдіївку російськими назвами, залишалося чотири роки.
Читайте також: Чому "какая разница" підіймає голову у воюючій країні
Ми перебували у російській культурній окупації так довго, що деякі люди досі вважають імперську російську культуру, мову, відомих людей своїми.
Але Авдіївка дуже добре показала, як російська мова і культура прийшла в Україну: на багнетах п'яної солдатні. Спочатку вбивали, ґвалтували, руйнували, а потім повісили кругом свої таблички, й сказали місцевим "гаварі нармальна!!".
Маємо викорчувати все московське, до чого дотягнемося. Кожна тайожна назва, кожна книга, кожне слово – це пам'ятник вбивці на могилах його жертв. Так не має бути.
Про автора: Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.