Білорусь. США не шукають союзника в Лукашенку

Одні говорять про нібито "повернення Лукашенка Заходом". Інші — про можливість відірвати Білорусь від Росії. Ні перше, ні друге не відповідає реальності.

На ситуацію треба дивитись тверезо.

США не шукають союзника в Лукашенку. США шукають канали комунікації в умовах великої війни, де прямі контакти з Москвою, а тим більше з Пхеньяном, мають високу політичну ціну. У таких ситуаціях завжди з’являються так звані технічні майданчики — країни, які не є партнерами, але можуть виконувати функцію посередників.

Саме в цій ролі Білорусь і намагається себе позиціювати.

Логіка Лукашенка проста і водночас цинічна. Він не намагається відірватися від Росії. Він намагається продати Заходу доступ до російського керівництва. І паралельно — можливість контактів із КНДР. 

Саме тому його поїздка до Пхеньяна не суперечить контактам із США. Це не зміна курсу. Це підняття власної політичної ваги.

Чим більше Лукашенко демонструє зв’язки з токсичними режимами, тим дорожче він намагається продати свою "корисність". Це стара школа авторитарного виживання: не змінювати позицію, а змушувати різні сторони платити за можливість контакту.

Читайте також: Москва відкрила другий фронт. У Будапешті та Мінську

Що він хоче отримати?

Речі дуже прагматичні: послаблення санкційного тиску, відновлення доходів від калійного експорту, фактичне визнання його стороною переговорів, а головне — час для зміцнення режиму. У відповідь він намагається пропонувати обмежені кроки: звільнення окремих в’язнів, сигнали про готовність до діалогу, роль переговорного майданчика.

Але головне треба розуміти: Білорусь сьогодні не є нейтральною державою. Білорусь — це країна з глибокою військовою залежністю від Росії. Її територія використовувалась для вторгнення в Україну. Російська військова інфраструктура там зберігається. Військова інтеграція лише посилилася.

І жодні контакти США з Лукашенком цього факту не змінюють.

Щобільше, є ще один важливий момент, про який рідко говорять. Росія може не заперечувати проти такої гри Лукашенка. Бо це дає Кремлю додатковий непрямий канал комунікації із Заходом. І водночас — потенційну можливість частково розмивати санкційний тиск через сіру зону контактів.

Тому головний висновок для України дуже простий: не варто будувати ілюзій. Контакти США з Мінськом — це дипломатичний інструмент. Політика Лукашенка — це стратегія збереження влади. Політика Росії — це утримання Білорусі у своїй зоні контролю.

І в цій конструкції немає жодних ознак зменшення загроз для України.

Навпаки. Якщо Лукашенко отримає економічне полегшення, його режим стане стійкішим. А це означає, що територія Білорусі й надалі залишатиметься передбачуваним ресурсом для російської військової політики.

Тому формула тут дуже проста: Лукашенко не виходить із російської орбіти. Він лише намагається дорожче продати своє місце в ній.

Джерело

Про автора. Віктор Ягун, директор Агентства з реформування сектору безпеки, генерал-майор запасу СБУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.