І головна інтрига – у тому, що, як на мене, ще не перегорнуто останню сторінку, історія – ще далека до завершення, і фінал може бути різним.
Зрештою, гучні відставки майже завжди приховують елемент повернення. І саме він є найзагадковішим, як, зрештою, наше майбутнє.
Зроблю невеликий відступ. У липні 2022-го ми дуже емоційно пережили відставку друга України, прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона. Цей вибуховий чоловік був утіленням непохитності Заходу у підтримці нашої боротьби, а інколи навіть, — як ото стало відомим пізніше, — запобіжником для української ж влади, яка схилялася до перемовин Путіним.
Минуло не повні два роки. Тепер британські консерватори почали говорити про повернення екстравагантного Джонсона на Даунінг-стріт. Чому? Бо рейтинг партії перед виборами 25-го року катастрофічно упав за час каденції Ріші Сунака. Лейбористи, за даними соціологічних служб, збирають тепер 45 відсотків голосів, тоді як "торі" - лише 28. Щобільше, частина традиційних прихильників Консервативної партії схиляється до підтримки нової Партії реформ. Її лідер Нейджел Фараж вже зараз заявляє: "Через шість-вісім тижнів ми будемо мати в опитуваннях понад 15%, а торі консерватори почнуть опускатися нижче 20%".
І на видноколі знову з’явилася колоритна фігура Бориса Джонсона…
На відміну від британського політика, минулого тижня генерал Залужний не промовив сакраментального для схожих ситуацій "I'll be back". Рівно ж як і відмовчався на пропозицію Зеленського залишитися у команді. Та й в Україні "Я повернуся!" стало вже дещо замусоленою фразою ще з часів відставки тоді ще кучмового прем’єра Віктора Ющенка.
Генерал же наразі пов’язаний армійським обов’язком, тож виголошувати політичні заяви у цьому середовищі не випадає і, зрештою, легковажно. Але чимало прихильників Залужного схильні думати, що повернення все-таки станеться. І не у військо, а у велику політику…
Зрештою, а що залишається Залужному та низці бойових генералів, яких "пачкою" скерували у "розпорядження міністерства оборони", замінивши на лояльних, ба навіть скомпрометованих у минулому осіб. До прикладу, новий очільник Сил ТрО Ігор Плахута командував розгоном Майдану 10 років тому. Ну, як тут без політики?
Після тривалої, сповненої карколомних зигзагів історії відставки головкома, а також після не надто переконливих аргументів на користь заміни Залужного на Сирського, які ми почули з уст президента Зеленського, стало зрозумілим, що проблема – не у воєнній верхівці. Вона — у бажанні політиків взяти під свій контроль невластиву їм справу. І цю проблему слід виправляти, замінивши політиків, а не полководців.
Читайте також: "І це мине...". Психологія звільнення Залужного
Бо, до прикладу, бажання мати на столі "реалістичний, детальний план дій Збройних Сил України на 2024 рік, з урахуванням реальної ситуації на полі бою зараз і перспектив", - як непозбувна бентега Зеленського, — зі сфери фантазій. Про цей план "містера Фікса" вже співають українські горобці, але прогнозувати розвиток подій на фронті за умови непевності з постачанням зброї та усіх перверзій мобілізації по-українськи, — все одно, що ворожити на кавовій гущі.
Або ж вимога про те, що "кожна бойова бригада на першій лінії повинна отримати ефективну західну зброю – має відбутися справедливий перерозподіл такої зброї на користь саме першої лінії фронту". По-перше, наявність такої зброї залежить від Заходу, а, по-друге, чи завжди доцільно тримати на першій лінії найсучасніші й, мабуть, найутаємниченіші союзниками дивА?
Я не хочу жодним чином навіть припускати, що генерал Сирський і його команда є менш кваліфікованими воєначальниками. Зауважу лише, що у своєму першому спічі головкома він слово у слово повторив Зеленського з вечірнього видосика. Тому тут, як і у ситуації зі звільненням Залужного, доводиться говорити про питання законності та питання харизми.
Читайте також: Новий головнокомандувач ЗСУ: хто такий Олександр Сирський
Так, Зеленський юридично міг змістити головкома, — це передбачають його повноваження. Та крім дотримання бездоганності юридичних новел є цікава штука – довіра. І вона підводить.
Згідно з результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова, 61 відсоток громадян вважають, що країна йде, м’яко кажучи, не туди. І якщо Володимир Зеленський може й надалі втішатися рівнем довіри до себе (майже 70 відсотків), то довіра до ЗСУ, головкомом яких був якраз Залужний, сягала 95 відсотків…
Тож чи почуємо від Залужного очікуване мільйонами "I'll be back"? Все залежить від генерала. Але підстави для повернення у нього – більш ніж переконливі. І амплуа, з яким він може знову вийти на сцену, майже визначене.
От тільки на відміну від Бориса Джонсона, Залужний не зможе, напустивши на обличчя маску відстороненості, заявити: "Наразі я пишу книгу". Книги він писатиме лише після нашої перемоги над Москвою.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Ігор Гулик – журналіст
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.