Проблема ж була в нас — розкол, еліти погані, недостатня українськість — оце все. Звісно, народ не такий. Звісно, ніде більше такого не було. Ані у поляків жодної конкуренції між різними партіями та лідерами не було. Ані у чехів не було.
У всіх, хто тоді волею долі здобув собі незалежність, все було ок, були дорослі й відповідальні, а тільки українці були тупі, еліти були унікально розколені, а ото поляки та чехи молодці. У них такого не було.
Проблема в тому, що це неправда.
Ніякої єдності у тих саме поляків не було. Аж і близенько. Політична конкуренція доходила до спроб одних лідерів польської нації завалити інших лідерів польської нації. Іноді успішних. Про перевороти та бунти можна почитати окремо. Це в той час, коли радянські війська ще загрожували, а чим закінчиться німецька криза, ще було незрозуміло.
З Чехословаччиною все теж було непросто, м’яко кажучи. Хоча ось ЧС пощастило. Знесилена Австрія без уряду та Угорщина, яку рвали усі сусіди (і свіжостворене королівство сербів, хорватів і словенців, і Румунія), не дуже могли завадити формуванню держави. А ще завдяки війні чеських полонених на боці Антанти у ЧС була вже структурована армія.
Читайте також: Відкиньте колишні образи до завершення війни. Іншого шляху немає
Так от, було дві реальні причини, чому 100 років тому нічого не вийшло.
Перша — вигідна соціальна пропозиція більшовиків. Так, можна Леніна вважати чудовиськом, але його політична програма добре продавалася 1917-1920. "Земля — крестьянам, заводы — рабочим, мир — народам" + "право нации на самоопределение". Ніякої переконливої і, головне, зрозумілої соціальної програми ані у "білих", ані в українських урядів не було.
Так, навіть соціалізм Винниченка був недостатнім у порівнянні з пропозицією більшовиків. Чи могли Скоропадський/Петлюра/Винниченко сформувати таку ж програму? Переграти Леніна на цьому повороті? Та теоретично могли. І Денікін міг. Але це з 2024-го зручно про це розмірковувати.
У тій ситуації вал більшовиків, які зуміли підняти під власну соціальну програму понад 5 млн бійців, скоріше за все, було неможливо зупинити. Особливо без підтримки.
Друга причина - власне, відсутність союзників як таких. Німеччина, точка опори 1917-1918, програла війну. Країни Антанти на території переважно Німеччини та Австро-Угорщини допомогли створенню Польщі й Чехословаччини. І зробили дуже непевну ставку на білих в Росії (і їм це не допомогло). І ні, не могли вони тоді потягнути ще один великий проєкт, який не користувався особливою легітимністю навіть на території, де розташовувався.
Читайте також: Про план війни реальний і вигаданий
Так, і українцям, на відміну від поляків і чехів, не пощастило створити корпуси, які б воювали у Франції проти Центральних держав і отримали б якусь легітимність з боку Антанти. Та і шансів тоді такий корпус створити не було. Бо до лютого 1917-го такий крок французів чи британців не зрозуміли б їхні союзники з Петербурга. А після — не до того було.
Це зараз у Європи та США є ресурси, і навіть поточний рівень підтримки допоміг нам втриматись. 1918-го Францію і Британію розривала соціальна та економічна криза, вони самі боялися лівої революції, Франція позичала у США для стабілізації економіки більше грошей, ніж могла генерувати. Тому коли вдалося більш-менш зафіксуватися з радянською Росією по Польщі — це був великий успіх. Що ж стосується Фінляндії та Балтії — їм пощастило. Тимчасово.
Еліти у кризових умовах ніколи не діють ідеально. Але не завжди винні вони. Чи народ, який не виявився "достатньо патріотичним". Найчастіше в історії все відбувається через банальну непорівнянність ресурсів, відсутність зацікавлених в тобі союзників у поєднанні з несприятливістю умов. А 1917-1920 рр. умови для української державності були максимально несприятливими. На відміну від сьогодення. Як би ми не жалілися.
Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.