Відкиньте колишні образи до завершення війни. Іншого шляху немає

Тому у нереформованій СБУ одночасно працюють люди, які спроможні знищувати об'єкти військової інфраструктури у росіян в тилу і люди, які можуть хіба що слідкувати за журналістами так, що це палить навіть персонал готелю.

Тому у нас у поліції є герої і є достойники з відео у Дніпрі. Бо які реформи 7 років робив Аваков ми всі добре знаємо (позитивні зміни лишилася локальними, негативні тенденції турботливо збереженими), а що міг за трохи більше ніж рік до великої війни змінити Монастирський — питання риторичне.

Тому Укроборонпром зустрів війну як зустрів. Бо з моменту створення там не змінювалося одне — постійна боротьба "червоних директорів", рєшал, впливових структур чи персон за контроль над КБ, чи заводом.

Тому державна служба, на яку усім було пофіг і чиє жебрацьке існування усіх влаштовувало, зараз має некомплект більший, ніж ЗСУ.

Тому Міністерство оборони, які було до ладу не реформоване в перші 8 років війни, зустріло велику війну як зустріло. З тими саме людьми, які там сиділи по 15-20 років у середній ланці. Тому за 10 років війни ТЦК і СП були лише номінально перейменовані, щоб не називатися військкоматами, бо комісарів у нас вже нема. Але чи посилили їх технологічно, чи адміністративно? Та хоча б кадрово?

Читайте також: Про план війни реальний і вигаданий

Тому коли зараз нова команда МОУ намагається перезібрати складні та корумповані процеси й процедури, вони стикаються і з далеко не завжди адекватним мочиловом з боку людей, яким всі ці роки було комфортно, і з відсутністю нормальної інституційної пам'яті. Бо де українська управлінська традиція і де інституційна пам’ять?

Тому під час війни між центральною владою і місцевим феодалюванням йде в чистому вигляді політична боротьба за вплив і контроль за бюджетними потоками, де обидва центри впливу виглядають доволі специфічно. Одні — як ті, хто намагається не довести децентралізацію до кінця, а згорнути її. Інші — як люди, які щиро не розуміють, чому витратити 10% бюджети розвитку на дрони, а 90% на клумби це НЕ окей.

Тому у нас у пацанів з силових структур, які звикли "працювати з бізнесом", в часи невизначеності рефлекс бігти та окешуватися. Чим більше невизначеність і чим мутніша вода, тим більше буде цього. Те ж саме приблизно з корупцією.

Тому політики приблизно з середини березня 2022 почали активно говорити й готуватися до виборів, одні в ореолі переможців ще не виграної війни, інші в ореолі критиків злочинної влади. Хоча які вибори? Коли вони відбудуться? Що ви, мать вашу верзете?

Тому значна частка ЗМІ та журналістів (не кажучи про анонімні канали) перетворилися у парад панічного та переможного клікбейту, бо можна вивезти хлопчика з таблоїда, а таблоїд з хлопчика — ні.

Читайте також: Законопроєкт про мобілізацію. Воюватимуть виключно бізнес та безробітні?

Тому Збройні сили з усіх державних інституцій виявилися найбільш готовими. Бо багато чого вже було відпрацьовано в умовах реальної війни. Але — недостатньо готовими. Бо продовження "війноньки" на політичному рівні всі ці роки (з 2014) очікували переважно на Донбасі. Бо так було зручно. А армія не може сама себе докорінно реформувати зсередини.

Я не розумію, на чому взагалі базувалося очікування, що велика війна призведе до різкого зростання ефективності чи зміни парадигми мислення усіх перелічених структур і людей. Такого ніде не було і ніколи не буде. Це не погано і не добре, це — прогнозована з точки зору соціальних і психологічних наук тенденція.

Але є і позитивних прикладів. НБУ в умовах абсолютного шторму працює майже ідеально. Бо — дякуємо Гонтаревій і іншим людям, які там будували інституцію. Виявилися готовими й витримали Укрпошта, Укрзалізниця, енергетики, банки, більшість великих системних компаній. Бо вони були достатньо стійкі та достатньо інституційно спроможні.

Що з цим усім робити? На зубах латати діри там, де це можливо. Після війни — перебудовувати майже все з нуля. Ну і так, припинити думати про вибори й колишні образи до завершення війни. Іншого шляху немає.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.