Давид не поборює Голіафа п'ять чи десять років

Після того, як на очах розпався цей наратив про Давида і Голіафа, який мав сенс, і був правдою, і викликала дуже емоційну допомогу і підтримку України після вторгнення у 2022 році, було якось порожньо.

Зрозуміло, що таке сприймається у коротких війнах, але Давид не поборює Голіафа 5 чи 10 років. 

Але з того, що я спостерігаю, у мене складається враження, що це такі перші камінчики в цю суб’єктність не лише "проти кого ми", не лише "проти чого ми" (проти зла, проти Росії, проти винищення нас, проти того, щоб гинути без боротьби), а "за що" і що ми можемо дати іншим (додана цінність).  

І це справді адаптація, й інша гнучкість, й інша стійкість, які сформувалися у великої частини громадян (тут я здаю собі справу, що я просоціальна людина з більш оптимістичним поглядом, та все ж).  

Це пропозиція рішень для безпеки та захисту і більше ділення ними зі світом (взагалі цікавим парадоксом ще торік виглядали численні конференції з "допомоги українській резильєнтності" з не завжди релевантними порадами й ідеями).   

У наукових дослідженнях є такий термін "множинність стійкості" (онтологічна, когнітивна, психологічна, системна стійкість тощо).

Правда, щодо цього є купа дискусій, що ж це таке.

Ну логічно, мало хто бачив, що воно.

Тож мені здається, ми емпірично якось це намацуємо. І бачимо, що воно може працювати, очевидно, разом. І що це про антислабкість.

Бракує осмислення і системності, звісно.  

Але воно вже є.

Що абсолютно не заперечує втоми та виснаженості. 

Але втома і виснаженість — це тло, це контекст, в якому виростає цей новий стан.   

Через біль, через величезні втрати, але це все одно ті паростки, які я не можу не помічати й не можу заперечити їхню обнадійливість.

Джерело

Про авторку. Тетяна Трощинська, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.