Гордіїв вузол війни можна тільки розрубати

Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп намагається відігравати  роль політичного медіатора, але Україна навряд чи могла мати гіршого посередника, ніж Трамп. Часто граючи не на боці українців, він удає, що це нейтральна відсторонена позиція, та крім нього мало хто вірить у такі оповідки. 

Хоча криваву російсько-українську війну можна було закінчити ще у 2022 році, чи будь-коли пізніше, проте Джо Байден і Дональд Трамп вважали, що озброєння України тими самими типами зброї, що є у Російської Федерації, спровокує ескалацію з боку Кремля. Така обережність лише підбадьорювала очільника кремлівської хунти, адже Україна мусила відбивати вторгнення Московії з зав’язаними за спиною руками.

Тепер же непередбачуваність дій Трампа призвела до того, що він фактично стає співучасником продовження війни, оскільки єдиний шлях до її припинення – це надати Україні в рази більше необхідної їй зброї. Але для того, щоб це нарешті зробити, у 47 президента США мусить бути моральний компас та мудрість, а цього нині у нього не спостерігається.

Можливо, щоб зрозуміти, як його розводить Росія,  Трампу варто було звернутися до "експертів з Брайтон-Біч" Сьоми, чи Моні. Які б дохідливо пояснили, що пітерські ловлять нью-йоркських на інтересі до того, чого ніколи виконувати не збираються. А ті, розвісивши вуха, порахували вже бариші від вигідної співпраці з Путіним, не зрозумівши з ким насправді мають справу.

Читайте також: Про системну слабкість Росії

Непрогнозована прогнозованість дій Дональда Трампа робить ситуацію наскільки абсурдною, що навіть важко підібрати відповідний термін для визначення "перемовин", коли одна сторона постійно висуває неприйнятні від початку ті ж самі вимоги, а інша все одно продовжує домовлятися з нею ні про що.

Адже тут усе прораховується дуже просто, якщо під час перемовин Москва весь час наполягає на своїх попередніх вимогах, проголошуючи їх іноді іншими словами, то про що взагалі можна тоді домовлятися.

У результаті ми постійно маємо "переговори ні про що", тобто імітацію переговорів – коли йдеться про створення видимості, а не про суть питання. Варто пригадати, що з цього приводу в англійській мові існує добре відомий термін "talks for talk’s sake" (розмови заради розмов), що підкреслює відсутність реального результату та конструктивності. Коли мета – це самі переговори, а не їхній зміст чи результат. Але навіщо це взагалі Дональду Трампу?

Називаючи речі своїми іменами, можна сказати, що американські військові готувалися до битви з Росією понад 70 років. Коли ця цивілізаційна битва почалася, то у Вашингтоні раптом удали, що вона стосується виключно тільки України, а всі раніше надані українцям запевнення та гарантування вилилися в ні що інше, як дозовану допомогу, доцільність якої щоразу необхідно доводити американським партнерам. І це при тому, що допомога Україні коштувала американцям лише 3 відсотки військового бюджету, і жодних втрат американців у живій силі взагалі не було.

Продовжуючи підтримувати Україну, Сполучені Штати могли б не на одне десятиліття заблокувати військову загрозу з боку Російської Федерації. Але Дональд Трамп вирішив інакше, підштовхуючи Україну віддати свої землі та капітулювати перед найбільшим ворогом Сполучених Штатів – Росією. Невже всі республіканці часів Рональда Рейгана вже вимерли, і нікому пояснити 47, що входження в довірливі відносини з противником Америки та підтримка Росії, перетворює президента на маріонетку Москви.

Читайте також: Росія затягує переговори. Трампу нічим відповідати

Добровільне потрапляння в дипломатичну пастку Росії, продовжуючи переговори, в яких Московія не бажає нічим поступатися, дискредитує Вашингтон перед всіма його західними союзниками та наочно демонструє стратегічне маніпулювання американським лідером з боку Кремля.

Розуміючи, що у Вашингтоні не дуже цікавляться історією України, Путін нещодавно цинічно заявив, що "Росія хоче повернути свої історичні землі". Куди він нахабно записав  козацькі території Запорозької, Херсонської, Луганської та Донецької областей України. А що він може захотіти наступного разу?

Схоже на те, що кремлівський фюрер розуміючи, що ніколи не зможе завоювати Україну, вибрав для себе іншу тактику. Користуючись тим, що в Сполучених Штатах президентом є Дональд Трамп, він готовий розмовляти з ним про Україну нескінченно, затягуючи час. Путіну здається, що за три роки, поки Трамп перебуватиме ще в Білому домі, він зможе виснажити Україну до покори. І це зараз його головна мета.

Для російського диктатора зараз дуже важливо, аби ніхто не втручався, коли він намагається знищити Українську державність. Можливо, щоб американці нарешті могли зрозуміти, що він насправді коїть, потрібно згадати про терориста, який, після захоплення літака 11 вересня 2001 року, вийшов на контакт і сказав по гучномовцю пасажирам: "Ми повертаємося до аеропорту, зберігайте спокій, і нічого не станеться". А потім врізався літаком у Всесвітній торговий центр. 

Порівняйте це з Путіним. Путін – такий самий терорист, як і той викрадач літака, тільки в набагато більших, глобальних  масштабах. Все, що він озвучує є брехнею. Він обманює, щоб приховати свою справжню мету – вкрасти в українського народу його країну, а потім перейти до своїх наступних цілей у Європі.

У цьому Гордієвому вузлі геополітики переплелися між собою бажання президента США Дональда Трампа швидше, за будь-яку ціну, закінчити російсько-українську війну, незгода України відмовитися від суверенітету над українськими землями, які окуповані московитами, та небажання Путіна повертати території, які він незаконно загарбав. Розв’язати цей геополітичний Гордіїв вузол неможливо, його можна тільки розрубати. 

Тепер слово за Америкою, готова вона діяти радикально, чи Дональд Трамп продовжуватиме свої залицяння до російського диктатора, які тільки провокують його на збільшення ескалації у війні Росії з Україною. Путін не зміниться, доки НАТО не вступить у бій або Україна не отримає ядерну зброю.  

А поки Трамп намагається гратися в "миротворця", Путін хоче, щоб Україна та Європа постійно боялися його наступного кроку. Він божевільний, але американський лідер постійно підігрує йому, поки остаточно не визначаться сфери впливу: Сі Цзіньпіну – Азія, Дональду Трампу – Північна та Південна Америка, а Путіну – вся Європа. Європою грають, але, на жаль, вона дуже повільно визріває до того, аби стати повністю незалежним та самостійним гравцем не світовій арені.

Злочинець Путін знає, що програє, але Трамп з усіх сил намагається вирвати для нього перемогу з пащі поразки.

Хоча і в Америці, і в Європі чудово розуміють, що згода залишення за терористичною Російською Федерацією окупованих українських земель – стане згодою на зміну світового порядку. З усіма страшними негативними наслідками для міжнародної спільноти, які в підсумку з цього випливають.

Джерело

Про автора. Віктор Каспрук, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.