Серед російських пропагандистів досить поширеним є окреслення України поняттям "хутор". У їхній системі цінностей "хутор" – щось низьке, принижене історією і, звісно ж, відстале, некосмічне, неуніверсалістське і немесіанське. (Інша справа – "дєрєвня" і "заімка", "зімовнік" і "коммуналка", "барак" і "зона".)
Проблема, звісно ж, не у слові, а в ідіотичній інтерпретації, яка просто, за звичкою, по-тюремному "опустила" Богу духа винне слово. Просто тому, що воно українське. Зрештою, не вперше і не востаннє. І нам не звикати.
Читайте також: "Мертві душі" Гоголя як головна метафора "русского міра"
Іронія ж долі в тому, що Україна – країна вільних хуторян. Бо в хуторах селилися вільні люди – козаки, вільні селяни та міщани. Хутір як спосіб організації роботи на землі був альтернативою закріпаченому селу. В західній частині нашої країни така організація життя називалася іноді теж фільварком.
Майдан – це здвиг вільних хуторян, якщо хутір розуміти ширше, як певний патерн роблення "спільної справи". Майдан був самоорганізованою співдією багатьох вільних хуторян, які усвідомили спільний інтерес. Бо хутір – не острів, не ізольоване від світу сільське господарство, а те, чим ми є, навіть до кінця цього не усвідомлюючи.
Про автора. Андрій Бондар, письменник.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.