"Мертві душі" Гоголя як головна метафора "русского міра"

Маланюк мав рацію, коли побачив у Гоголя саме цю тему та її ключовий вплив на подальшу російську культуру. Коли я бачу всілякі звернення Пу до всяких "федеральних зборів", я бачу в "аудиторії" мертві душі, оболонки без серцевини, автомати без облич. Саме вони там роблять кар’єру та проповзають на саму гору. Бо смерть має бути нагорі ієрархії

Але на відміну від Гоголя, наприклад, Достоєвський і творці сучасної чорнухи росліту, в тому, що Гоголь бачив хворобою і чому він ставив діагноз, Достоєвський і Ко побачили спасіння Росії, її винятковість і "умомросіюнепонять".

А Гоголь зрозумів ключову річ: смерть теж хоче жити. Смерть хоче мати свій Lebensraum. Вона бореться за свою територію. І задля того вона вплітається в життя, щоб знищити його зсередини.

Читайте також: Яке миритися?! А дітей нам хто поверне?!

Гоголівські "російські" твори — про те, як смерть стає повноцінним суб‘єктом у житті.

Смерть як мертві душі, як одиниці людської реальності, які щось говорять і приймають рішення, як механізація, як імітація, як порожність, як сліпа готовність коритися тощо.

Але Гоголь також показав, як це не парадоксально, життєву силу цієї смерті. Її силу в боротьбі за виживання. І головну річ: у боротьбі за виживання смерть може бути сильнішою за саме життя. Імітація життя може бути сильнішою за саме життя. І це головний жах, який він помітив і який він описав. Можливо, тому, що надто добре його знав.

"Русскій мір" — це про те, що смерть відчайдушно хоче жити. І через те хоче витіснити з життя саме життя.

Ми бачимо сьогодні досить наочну ілюстрацію того старого діагнозу.

Джерело

Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.