Ми стоїмо на межі між минулим і майбутнім, вдивляючись в туман попереду...

У листопаді-лютому 2014 Майдан міг здатися, підхожих моментів для цього було чимало.

Навесні 2014 Кремль міг обрати шлях повільного варіння жабки: російські гроші, газ, книги, музика, наративи, і за кілька років готово.

Про 2019 промовчу.

У 2022 Україна могла інакше готуватися, а Москва могла втілювати обережнішу стратегію, а союзники, навпаки, могли бути сміливішими.

У 2023 напевно були розвилки. Були й пізніше.

Кожного дня великої війни щось із того, що вдалося, могло піти не так, а щось із того, що не було зроблено, могло б бути зроблено.

Сценаріїв альтернативного минулого, на перший погляд, чимало.

Альтернативна історія загалом невдячна наука: експеримент неможливий, а що саме стало тригером подій, часто навіть ретроспективно неможливо з'ясувати.

Але якщо промалювати всі основні гілки розгалуженого дерева сценаріїв, ми виходимо так чи інакше в ту точку, де ми є. З кращими чи гіршими картами на руках.

Але з невеликим відхиленням від середньої точки.

Тому що логіка імперій невідворотна й добре вивчена.

Читайте також: Українська державність переживе всіх тих, хто пише про її кінець

Шкода хороших речей, які не сталися. Добре, що не сталися певні жахливі речі. Але змінити в минулому нічого не можна.

Натомість ще можна змінити майбутнє. Воно ж не визначено наперед. Його дерево сценаріїв галузиться від моменту тут і зараз вперед в туман війни та невідомого. Його точки розвилки — це наші вчинки, і це ще можна змінити.

Нас привели туди, де ми є, невідворотні тренди, а також помилки одних та подвиги інших, яких могло не бути, але які сталися. 

Ми стоїмо на межі між минулим і майбутнім, вдивляючись в туман попереду. Все, що за спиною, змінити вже не можна. Все, що попереду, залежить від нас.

Колись на небесах нам прокрутять це кіно в уповільненому темпі, щоб ми могли роздивитися всі деталі. Тут, на землі, ми позбавлені такого привілею. Все, що нам залишається, це вперто видивлятися знаки та сліди, які вкажуть нам, куди треба звернути, на яку стежину з мільйона тих, що розбігаються під нашими ногами.

І час від часу поглядати на небо, щоб не втратити зірку, що вказує напрям.

Джерело

Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.