Між молотом і дволиким Янусом

Він дійсно існує одразу у двох вимірах — зовнішньополітичному та внутрішньополітичному, і між цими ролями формується розрив, який дедалі важче ігнорувати.

Зовнішньополітичний Зеленський — добре впізнаваний. Це людина, яка зберігає увагу світу до України, працює із західними партнерами, намагається утримати підтримку США і ЄС в умовах, коли ця підтримка вже не є безумовною. Саме це обличчя Зеленського бачить міжнародна спільнота.

Внутрішньополітичний Зеленський — інший. Його рішення дедалі більше формуються у вузькому колі та супроводжуються очевидною недовірою до будь-яких незалежних інституцій — від медіа до місцевого самоврядування. Саме це створює відчуття, що президент ізолюється у власній інформаційній екосистемі.

Цей розрив посилюється на тлі суспільних настроїв. За даними опитувань, 82% громадян виступають проти будь-яких поступок Росії. 

Це означає не просто "високий градус патріотизму", а реальну межу, за яку президент не може вийти, навіть якщо того вимагають зовнішньополітичні партнери. Саме тому спроби Кремля передати "сигнали" через американських посередників не мають під собою ґрунту: будь-який неправильно зроблений крок стане внутрішньополітичним самогубством для влади.

Читайте також: Магічний стіл на Банковій

І тут виникає ключова проблема.

У зовнішній політиці Зеленський залежить від підтримки Заходу. У внутрішній — від підтримки суспільства. Сьогодні ці дві підтримки не завжди збігаються.

Власне, у цьому й проявляється ефект "дволикого Януса". І він не про лицемірство. Він про різні політичні логіки, які працюють у різних середовищах.

Міжнародна політика передбачає компроміс. Українське суспільство у час війни — ні.

На цьому тлі стає помітною ще одна тенденція. Зовнішньополітичний Зеленський досі функціонує ефективно — саме тут він отримує максимальну концентрацію довіри.

Внутрішньополітичний Зеленський, навпаки, втрачає контакт із суспільством. Не через позицію щодо війни, а через політичний стиль - дедалі більшу закритість, персоналізацію рішень, наростальну конфліктність із медіа та інституціями.

У такій ситуації дві ролі президента перестають взаємодоповнювати одна одну. Вони починають конкурувати. І країна фактично отримує два політичні сигнали, які неможливо синхронізувати.

Саме тому сьогодні на роздоріжжі опинилися не лише громадяни.А передусім — сам президент.

Читайте також: Проста зміна імен не змінить систему

Зовнішня політика більше не може компенсувати внутрішню; внутрішня не може існувати у режимі постійного "ручного управління". Настав момент, коли доведеться зробити вибір між двома несумісними політичними стилями.

Це не питання риторики. Це питання керованості держави у воєнний час.

Країна не може довго існувати у режимі подвійних сигналів. Вона потребує цільності рішень. Тому визначатися доведеться не суспільству — воно свою позицію вже давно сформулювало.

Визначатися має сам Зеленський — ким саме він є в українській політиці — лідером, який спирається на довіру, чи політиком, який розчиняє цю довіру у підозрах і тактичних маневрах.

Міфологічний Янус міг дозволити собі два обличчя одночасно. Держава у стані війни — ні.

Джерело

Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.