Загибель Олексія Навального буквально з перших хвилин, як з'явилася ця трагічна інформація, називають політичним вбивством. Серед тих, хто дав такі оцінки, очільники держав, міжнародних організацій, провідні політики світу, журналісти, громадські активісти, серед них і президент України Володимир Зеленський. Багато хто говорить про те, що вбивство Навального, це знак того, як змінилася Росія. Про це зокрема можна прочитати у реакції канцлера Німеччини Олафа Шольца.
Але я хотів би нагадати, що у тій Росії, з якою Захід ще робив спроби підтримувати якісь стосунки, і в тій Росії, яка і сама пробувала підтримувати стосунки із Заходом, як відомо, Олексія Навального також намагалися отруїти саме цією отрутою "новачок", якою знищували путінських опонентів у багатьох країнах цивілізованого світу. Ми не знаємо, як багато було цих вбивств, наскільки успішною була діяльність служби зовнішньої розвідки РФ на території різних країн світу, тому що знаємо виключно про провали працівників спецслужб або про ситуації, коли їм не вдалося приховати отруйну речовину після смерті загиблого. Наприклад, так це було з Олександром Литвиненком.
Однак ніде правди діти, тоді авторитарна Росія Путіна відрізнялася від тоталітарної Росії Путіна, що хотіла б приховати результати своїх злочинів, ніколи їх не визнавала. Саме тому після спроби отруєння Олексія Навального Володимир Путін дозволив йому поїхати на лікування до Німеччини після особистого прохання тодішньої канцлерки Ангели Меркель. Зрозуміло чому дозволив, бо Путін не хотів зірвати будівництво останньої черги газогону "Північний потік-2", який йому був потрібен для енергетичного впливу на Європу, щоб зменшити ризики від остаточного знищення нашої держави російськими військами та створити маріонетковий режим в Україні.
Але зараз все абсолютно інакше. Зараз Путін діє демонстративно, йому не цікава реакція та увага Заходу до його злочинів. І саме цим тоталітарна Росія Путіна відрізняється від його ж авторитарної Росії. У тій авторитарній Росії також вбивали демонстративно. Згадаймо загибель колишнього першого віцепрем'єра РФ і одного з найбільш харизматичних опозиційних політиків Бориса Нємцова просто під вікнами московського Кремля так, ніби сам Путін у бінокль спостерігав за смертю свого опонента. Згадаймо про вбивства журналістів, які критикували путінський режим. Це також було демонстрацією сили та зневаги до тих, хто дозволяє собі мати іншу думку про російську політичну реальність. І, звичайно, згадаймо про тотальну скорумпованість російського режиму, про яку неодноразово говорив і сам Олексій Навальний, і його соратники, і раніше вбитий Борис Нємцов.
Але в усіх цих ситуаціях російська влада робила вигляд, що вона ні до чого не причетна. Були судові процеси, зобов'язання знайти винних, вироки, хоч і зараз багато хто сумнівається, що на лаві підсудних були справжні вбивці. Звичайно, є великі сумніви, що ми колись дізнаємося про справжніх замовників, бо нам тоді доведеться йти до кабінетів у Кремлі, ФСБ, службі зовнішньої розвідки РФ та до інших органів управління терористичної держави.
Війна РФ з Україною, яка призвела до остаточного розриву Росії із Заходом, змінила погляди Путіна на те, як він має боротися зі своїми політичними опонентами. Тому, що б сьогодні не розповідали у російській офіційній пресі та у кремлівських спецслужбах про те, що сталося з Олексієм Навальним, сумніватись у тому, що це було заплановане вбивство, не варто.
Навіть не будемо говорити про отруту. Саме ставлення до Навального під час ув'язнення в принципі передбачало можливості його ранньої смерті, тобто це або вбивство, або запланована смерть, доведення до смерті. І ми прекрасно знаємо ім'я і прізвище цього замовника – президент РФ Володимир Путін. Мені здається, ні у кого жодних сумнівів у цьому немає.
Я, звичайно, не можу себе назвати політичним прихильником Олексія Навального, хоча б тому, що не є російським громадянином, а своїх героїв обирають самі росіяни. Мені не подобалося багато що в діяльності політика. Не подобалося, коли він говорив, що не може вирішити, так би мовити, кримське питання, хоча, я думаю, сьогодні більшість українців усвідомили, в яку правову пастку загнав Путін і Україну, і Росію. І відновити контроль над окупованими Росією українськими територіями можна тільки силою, а політичним шляхом за такі зміни доведеться боротися довгими та непростими десятиріччями постійного українсько-російського конфлікту. І цього прагнув Путін, коли ухвалював рішення про анексію Криму, Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей.
І всі ми маємо настроюватися на те, що, якщо українській армії не вдасться звільнити наші території, то попереду десятиріччя нелегкої боротьби та серйозних проблем з сусідньою державою. Я вважаю, що будь-який російський опозиційний політик має чітко визнавати реальний правовий статус Криму.
Мені не подобалося так зване розумне голосування, тому що я завжди вважав, що політична система РФ складається з партій-близнюків, особливо після Криму. І ніякої різниці немає між "Єдиною Росією" і "Справедливою Росією ", і комуністами чи ще кимось допущеними до російської держдуми. А ідея "голосуйте за всіх, крім єдиноросів" виглядає швидше політичною наївністю.
Однак у цій політичній безвиході, в якій Росія перебуває останні десятиріччя, можна було б робити й не такі помилки. У будь-якому разі Олексій Навальний був найбільш яскравим і харизматичним опонентом Володимира Путіна. Очевидно, що Путіну дошкуляли звинувачення в його корумпованості, адже це те, що ненавидять чути про себе авторитарні та й тоталітарні правителі, які намагаються довести, що все своє життя вони віддають улюбленому народу.
Вбивство Олексія Навального в колонії насамперед продемонструвало, що президент РФ Володимир Путін не зупиниться ні перед чим. Ми весь час намагаємося шукати якісь градації у діях російського очільника. Де та червона лінія для Путіна, на якій він може зупинитися? Вбивство політичних ворогів? Війна? Ядерний кошмар? Друзі, немає цієї червоної лінії. Коли ви дивитеся на Путіна, ви маєте бути впевнені, що ця людина здатна на будь-який вчинок, який загрожує і нашому з вами життю, і життю його співвітчизників, і існуванню самого світу. Щоб довести свої амбіції, ця людина не готова зупинятися. Я це говорю не перший раз.
Я і раніше однозначно відповідав, коли мене запитували: чи готовий буде Путін до так званого великого нападу на Україну? Тоді, як і зараз я говорив одні й ті ж слова: Володимир Путін не зупиниться ні перед чим, і кожному, хто живе в територіях, які є потенційно вразливими для його ударів, потрібно до цього психологічно готуватися. Зараз, на тлі смерті Олексія Навального, я знову повторюю вам ці важливі слова.
Стратегія перемоги над Росією, тактика виживання українського народу, коли ми маємо справу із жорстоким режимом, який готовий на показ вбивати своїх політичних опонентів, це запорука того, що українська держава здатна вижити у боротьбі з підлою, підступною, жорстокою ядерною потугою, яка готова на все.
Джерело
Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.