Ворогом стала не проросійська агентура, а вся Польща та поляки.
Саме це і було метою російської провокації.
Саме цього вона досягнула.
Хоча кому, як не українцям, після двох Майданів, знати, які вони вигадливі на провокації.
З поляками не вийшло домовитися про поділ українських земель, як з мадярськими та румунськими ультраправими?
Нічого, якщо не виходить Андрусівське перемир'я або Ризький мир, то давайте Хмельниччину чи Коліївщину.
Не за практичним втіленням, звісно, а за емоційним градусом.
Заклики бойкотувати польські продукти — це урівняння поляків і росіян на одній дошці ворогів.
Побачите, якщо ця спецоперація закінчиться вдало (а судячи з реакції українців так і станеться), то буде далі.
Заяви про Чернівці та Одесу від румунів, про Закарпаття від мадярів — це лише розігрів.
Навколо нас створюють огненне коло. Новий "Чотирикутник смерті".
Це ще один напрям, який качатимуть у світі. Їх або є, або буде вже кілька:
За всіма напрямами має бути контратака держави, але вона захоплена купкою ("п'ять-шість менеджерів") профнепридатних сіростей з виразним російським смородом.
У випадку з останньою провокацією на кордоні — давайте трохи скрутимо емоції.
Це важко. Суспільство виснажене. Останні події з відставками добили. Ситуація на фронті найтяжча з 2022 року. Будь-що зриває емоційний баняк.
Ще й лютий. Найбільш бл*дський місяць в нашій історії та загалом для психоемоційного стану.
Момент було обрано ідеально.
Тригер було підібрано перфектно.
Поки на кордоні сипалося зерно з фур — десь у Москві лилося шампанське.
Про автора: Олег Манчура, журналіст.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.