Спекуляція в тому, що ніхто нічого не забороняє, але нарікання на ці "заборони" звучать із кожної праски. Найбільше мені подобаються люди, які в такий спосіб захищають фільм "Буча". Його зняли, змонтували, він вже готовий і було мільйон показів. А людоньки усе продовжують звинувачувати когось, що хтось цю стрічку забороняє.
Фільм "Юрик", до речі, абсолютно вільно можна подивитися на онлайн-платформах.
Це схоже на популярну історію, коли критику називають хейтом, цькуванням та кенселингом. А, ще лінчуванням.
Навколо стрічок про війну відбувається дискусія, а не заборона. І прикметно, що критики ось цих уявних скасувань дуже ці дискусії не люблять і закликають їх припинити. Тобто в одному випадку свобода слова має діяти, а в іншому — вже ні. Хочете — знімайте, але і реакцію теж отримуйте.
Читайте також: Про небезпеку розпусти
Понад те — багатьом людям зі сфери не йдеться про те, що ігрове кіно (чи інші художні твори) про війну зараз категорично робити не можна. А йдеться про те, хто це робить і як. Бо з цього часто випливають наміри. Для чого люди підіймають таку складну тему, якщо раніше її обходили десятою дорогою?
Одразу у двох київських театрах йдуть вистави "Зелені коридори" за пʼєсою Наталки Ворожбит. Одну поставив Максим Голенко, іншу — Олексо Гладушевський. Обидві вистави, як на мене, чудові й талановиті. Хоча там дуже багато ходінь по лезу та епізодів (і гумору) просто на межі. Але я не бачила жодного с*ачу на тему цих постановок. Може, тому, що автори й до цього робили щось вартісне, а не увірвались у складні теми як Пилип з конопель?
Так само я не бачила с*ачу щодо "Кіборгів". Так, була певна критика, хтось говорив, що це знімати рано, але такі репліки були одиничними, масового обурення не спостерігалося. Те саме стосовно "Клондайку" - фільм дуже етично і якісно зроблений, без натяку на маніпуляції темою та глядачами.
А навколо чого с*ачі виникають зараз? Навколо явних спекуляцій на темі. На критику наражаються автори, які плювати хотіли на цю війну до 24 лютого 2022. Які не займали кіно, а ліпили російськомовні серіали, де українського контексту взагалі не було. А тут вони раптом прозріли та одразу кинулися щось знімати. Переважно сльозливе, щоб люди плакали й вважали це якоюсь художньою гідністю.
Ну, сядьте, вивчіть тему, заглибтесь у неї — ви ж 8 років проспали, жили серед єдинорогів і нічого в ній не тямите.
Я не дуже люблю оці всі іронічні репліки про неофітів і радію, що хоч так наше суспільство змінилося. Але дехто, ну, справді сильно наривається і тут, звісно, згадуються 90-ті та колишні комуняки, які вдарились у релігію, патріотизм, перетворивши себе на карикатурних персонажів. І це я пишу про тих, хто був щирим, а більшість же просто підлаштовувалася під нові умови.
І кожного разу, коли вони пхались у культуру, перетворювали її на якийсь треш. Новонавернені патріоти з радянським мисленням та естетикою проповідували щось про Шевченка, про музику, про українську мову, другу за милозвучністю.
Читайте також: Чи треба всіх годувати устрицями?
Вже з початком війни (яка почалась у 2014, бо це треба постійно нагадувати) ми теж отримали цілу пачку таких неофітів, бо ж конʼюнктура передбачала патріотфільми й на них можна було отримати державні гроші. Тому ми стали свідками цілого списку ура-патріотичних, погано знятих стрічок про наші визначні події та особистостей, які поставали перед глядачами типовими совєцькими героїзованими, вихолощеними персонажами, без страха и упрьока і з нульовою харизмою. Дійшло до абсурду, коли у фільмі "Крути 1918" єдиним справді цікавим персонажем став Муравйов, який їхав на поїзді громити Київ.
Ну, а зараз ця тенденція просто настільки посилилася, що не звертати на неї увагу просто неможливо. І, повторюся, ніхто нічого не забороняє. Зараз у прокат вийшла стрічка "Лишайся онлайн", нашвидкуруч зроблена лівою ногою серіальщиками. Вони звикли працювати на своєму рівні, без складних завдань і викликів, за принципом "і так сойдьот", тільки раніше робили щось безбідне про любов-кров, а тепер — нате вам, шановна домогосподарка Антоніна, про повномасштабку.
І, будь ласка, ви на цю стрічку можете хоч зараз піти в кіно і подивитися. Про які заборони знову йдеться? Це елементарний аналіз, якого галузі усе ще сильно бракує. І, на жаль, усіх, хто цю дискусію підіймає, регулярно називають істеричками та радикалами. Тільки треба розуміти, що радикали та істерички 8 років усім набридали, що не можна знімати р*сняві серіали під час війни. Але ж хто слухав. Зараз же всі гарненько вдали, що такого не було. Але, на жаль, процес трансформації так не працює. Потрібна саморефлексія, визнання своїх помилок і робота над ними. А це — час. І зусилля.
Про автора. Лєна Чиченіна – журналістка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.