Про живучість совка

Маємо приклад цілком цивілізованого порівняно з нашою історією совка в "ГДР". Він там панував формально 41 рік. І за тридцять років після цього ФРН вгатила в східні терени 1,2 трильйона євро – на населення в 16 млн осіб (на 1989). Десь 75 000 на особу, по 2,5 тис. на рік.

Але останні опитування підтверджують панування "червоно-коричневих" настроїв там. Не помогли жодні гроші та ліберальні цінності. Понад 50% населення підтримують "Альтернативу для Німеччини"/ AfD, ніби нацистів, але лівих і тотально пропутінських, та пропутінських ліваків руху Сари Ваґенкнехт.

Влітку 2023-го, через 33 роки після завершення московської окупації й совка, східні німці демонстрували от такі настрої:

• 2/3 вважають, що брати участь в політиці безсенсово ("та, всі вони там однакові, що я можу" - знайомі настрої?).
• 2/3 мріють повернутись в часи "ГДР".
• 1/3 вважає, що диктатура для національних інтересів є кращою формою правління.
• 1/3 вважає, що їм потрібен "лідер, що правив би Німеччиною сильною рукою".

Читайте також: Чи навчилися українці дбати про своє ментальне і психічне здоров’я?

З цього приводу згадайте опитування українців – скільки заздрило росіянам, що в них є "сильний лідер Путін" і хотіло такого ж; згадайте, наскільки в нас популярний був (і досі серед частки населення лишається) Лукашенко і тоталітарна Білорусь "зате там порядок"; і згадайте 12,5 мільйонів голосів за "сильного господарника" Януковича.

***

Совок – дійсно супертоксична і суперстійка штука. Її не витруюють гроші в будь-яких кількостях, як бачимо. Її не витруює просвіта і новий спосіб життя. Її не витруюють нові можливості. Її не витруює навіть війна і смерті, як бачимо з настроїв помітної частки населення наших прифронтових теренів і тих, хто вирішив лишитись в окупації (як аргументи: "нормально жили", "пенсії вищі", "сильна влада", "можна поїхати на роботу до Москви", "там все, як звикли – фільми, музика, мова, свята").

З цим порається тільки час – і його потрібно, мабуть, мінімум вдвоє більше, ніж панував совок.

Джерело

Про автора. Олексій Голобуцький, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.