Розлучення по-американськи. Як до Європи дійшло, що США її більше не захищатимуть?

Утім у її лідерів вперше зʼявилось розуміння, що глобальний світовий порядок зруйновано. І мета нинішніх агресивних воєн — аж ніяк не руїни Покровська. Головний трофей, який хочуть нові агресори, — скальп самої старої Європи. 

Нинішня Мюнхенська безпекова конференція стала переосмисленням торішньої промови американського віцепрезидента Джея Ді Венса, який влаштував прочуханку старим елітам. Цьогоріч тональність держсекретаря США Марко Рубіо була мʼякшою. Він поставив Європу у куток і лагідним голосом повторив те саме, що захищати наосліп уже ніхто нікого не буде.

"Ми не хочемо, щоб наші союзники були слабкими, бо це послабить нас. Нам потрібні союзники, які можуть захистити себе, щоб жоден супротивник ніколи не спокусив випробувати нашу колективну силу", — сказав Рубіо. 

Утім, якщо минулого року європейці перебували в стадії заперечення свого поганого становища, то зараз почалося хоч якесь переосмислення свого місця у новому світі глобальних змін. У звіті перед конференцією було прямо вказано, що маятник найбільше розгойдує саме США, а епоха політики тирана ось уже стукає гучно у двері. Тож не дивно, що вперше за багато років промовці уперше з часів Холодної війни заговорили про розробку власної зброї ядерного стримування, бо Вашингтон — ненадійний партнер. А ще уже не соромились говорити про відновлення власних національних армій. 

Читайте також: Мюнхенська безпекова конференція. Ще два роки війни?

Як воно буде на практиці, сказати складно, бо з першим пунктом є нюанси. Ядерний арсенал Великої Британії відносно невеликий, а Франція, хоч і  з рішучим Макроном має всі шанси впасти в епоху правого популізму. Рейтинги потенційних президентів, які прийдуть на зміну лідеру Франції, вражають і не надихають. 

Певною мірою відповідальність за долю Європи взяв на себе канцлер Фрідріх Мерц. Він вступив у заочну полеміку з Венсом — і розкритикував агресивну політику Трампа. Але і констатував, що міжнародний порядок, заснований на правилах, зруйновано, а претензії США на глобальне лідерство сьогодні оскаржені або навіть втрачені. Виходячи з цього, Німеччина якомога швидше зробить Бундесвер найсильнішою конвенційною армією Європи. Але ми уже знаємо, чиїм коштом це буде відбуватися — німецький дипломат і глава Мюнхенської безпекової конференції прямо натякнув, що війна на теренах України купує для Європи неоціненний час. 

Це пряма аналогія до популярного європейського фольклору, коли твоє село не хоче перемагати дракона самотужки, і з легкістю видихає, коли сакральною жертвою є цнотливиця із сусіднього села. За всіма обставинами ми і є тим селом, де окрім юних дівчат, знайшлись і лицарі, але їх недостатньо для рішучої перемоги над злом. 

Європа досі не має місця за столом переговорів щодо долі російсько-українського конфлікту. Будь-які спроби того ж Макрона поговорити про це з Кремлем натрапляють на відвертий глум та дискредитацію. Ба більше, Росія постійно висуває вимоги, аби розірвати зв'язку Україна — Європа. В повітрі зависло взаємне невдоволення — і це було видно на кількох панелях, де європейці та американці змагались між собою, хто ж більше робить, а хто сачкує для підтримки України. 

Читайте також: Мюнхенська безпекова конференція. "У стані руйнування"

Що робити з Росією — тут відповідей ні в кого поки нема. 

По-перше, ніхто не має з нею справи, як ми, тому є викривлене уявлення про небезпеку. Тим паче, що в епоху дронів про жоден контроль за озброєнням не може бути мови. Власне, восени 2025 Росія окремо протестувала деякі ближні до себе держави — і результати для них були невтішними. Кремль може покласти критичну інфраструктуру Європи швидше, ніж вона мінімально відреагує. 

Друге. Заклики окремих європейських політиків до України — то угоду Трампа негайно підпишіть, то досить присилати гроші на війну, то взагалі сіяртівське "зупиніть призов і закінчуйте", - ознака того, що троянські коні не сплять і радо капітулюють, якщо випаде така можливість. Тут не можна не погодитись із влучним пасажем Володимира Зеленського до Віктора Орбана про те, що той думає, як "відрощувати його живіт, а не про те, як нарощувати його армію, щоб зупиняти російські танки від повернення до вулиць Будапешта". 

У деякому сенсі поведінка Європи нагадує нас самих перед лютим 2022 року, коли чимало хто проігнорував реальну небезпеку і вірив, що росіяни у масі своїй таки не самогубці. 

Зараз, коли є реальна загроза трансатлантичного розлучення, — Європа чіпляється за деякі ілюзії. Але немає сенсу, хто анонсує цей кінець шлюбу, — різкий Венс чи більш дипломатичний Рубіо. Так, як жили раніше, уже не вийде, і хоч би що там було — теза "озброюйся або помри" реальна, як ніколи. 

Українці ж виявились на сьогодні єдиними дорослими в кімнаті. І наша задача — просити стабільні кошти та зброю, і притомну перспективу для себе в Європі. Бо ж як виявилось, лицарями не народжуються, ними стають. 

Колись на Мюнхенській безпековій конференції всі присутні зацікавлено слухали спіч російського диктатора Владіміра Путіна про кінець однополярного світу і наміри Росії мати привілей на свою незалежну політику. Тоді Путін був відносно молодий, популярний і такий дуже оригінальний в очах сіреньких бюрократів з блакитними краватками. Тоді мало хто розумів, що означає простір від Владивостока до Лісабона — що це не зовсім про торгівлю та культуру без меж. 

Нинішня Європа в кулуарах Мюнхена нагадувала муху-цокотуху, яка інфантильно профукала минулу двадцятирічку, аби тепер у хаосі зберегти себе фізично. 

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка, головна редакторка сайту espreso.tv

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.