Що сказав Рубіо, і чого не говорив Зеленський

Отже, що сказав Зеленський (Reuters, 25 березня): "Американці готові фіналізувати ці гарантії на високому рівні, як тільки Україна буде готова вийти з Донбасу".

Як це прокоментував Рубіо (27 березня, Париж, біля Air Force One): "Це брехня. І я бачив, як він це сказав, і шкода, що він це сказав, бо він знає, що це неправда. Це не те, що йому сказали. Що йому було сказано — це очевидне: гарантії безпеки не запрацюють, доки не буде кінця війни. Тому що інакше ви втягуєте себе у війну. Що йому було сказано дуже чітко — і він мав це зрозуміти — гарантії безпеки настануть лише після закінчення війни. Але це не було прив'язано до умови, що він має здати територію. Я не знаю, чому він це говорить — це просто неправда".

Окремо Рубіо додав: "Ми повідомили українській стороні, що вимагають росіяни. Ми не відстоюємо цього. Ми пояснили їм. Це їхній вибір. Не нам вибирати за них. Ми ніколи не казали їм, що треба це прийняти або відмовитись. Роль, яку ми відіграємо, — намагатись зрозуміти, чого хочуть обидві сторони, і знайти середину".

Здається, нічого не забув.

Що ж Рубіо сказав насправді?

По-перше - "ми передали, що вимагають росіяни". По-друге - "гарантії будуть лише після кінця війни". Але в нинішній конфігурації "кінець війни" на практиці означає угоду на умовах, близьких до російських. Тобто Рубіо заперечує лише форму, а не зміст. Він каже "ми не вимагаємо", але не каже "ми готові підписати гарантії без розв'язання питання Донбасу".

Логіка Зеленського тут залізна: якщо А (гарантії) настають після Б (кінець війни), а Б сьогодні фактично означає В (угода на російських умовах), то А прямо залежить від В. Навіть якщо США не "вимагають" цього прямо — вони вибудували архітектуру, в якій інший результат майже неможливий.

Читайте також: "США не вимагають від України вийти з Донбасу в обмін на гарантії безпеки". Рубіо каже, що Зеленський бреше

Саме тому реакція Рубіо така емоційна. Слово "lie", використане тричі поспіль, — це занадто сильний інструмент для простого уточнення фактів. Це реакція людини, яку спіймали на незручній правді, а не того, хто просто виправляє помилку.

Тут ми маємо класичний секрет Полішинеля:

Території як передумова — усі учасники переговорів розуміють, що в нинішній логіці Вашингтона "кінець війни" вшитий у територіальні поступки.

Тиск через посередництво — позиція "ми лише кур'єри" є зручним прикриттям. Посередник, який транслює лише російські вимоги й при цьому тримає важіль у вигляді зброї, не є нейтральним. Це "конструктивна двозначність": вибудовувати умови так, щоб у партнера не було іншого вибору, крім поступок.

Публічність як зброя — Зеленський виніс закриту позицію США у публічне поле свідомо. Це змушує Вашингтон або виправдовуватися, або підтверджувати суть. Зараз він у Саудівській Аравії будує альтернативні партнерства, показуючи власному суспільству і Білому дому: на нас тиснуть, але ми маємо інші опції.

Показово, що Рубіо додав ще один важіль — цього разу прямий: "Якщо нам щось знадобиться для Америки — ми залишимо це для Америки". Тобто зброя та системи ППО, призначені для України, можуть бути перенаправлені на Близький Схід, якщо Вашингтон так вирішить.

Маємо класичну асиметрію: Росія формулює максимальні вимоги, а США грають роль "доброго поліцейського", який "лише передає" ці вимоги — і при цьому тримає ключі від камери.

Джерело

Про автора. Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.