Strategic ambiguity: за що боролись, те і маємо

"Трампутін знову всіх переграв" (с).

Але це не означає, що вони діють взагалі "без плану". В них є стратегічні цілі, є різні тактичні плани, і от який з цих планів спрацює, той і можна буде назвати перемогою.

Якщо, звісно, взагалі якийсь спрацює (ось чому Путін так вперся в відступ України з "Донбасу").

Чого хоче Трамп в Ірані?

"Договороздатного" уряду, який поділиться з ним, Трампом, нафтою, і погодиться координувати з США свої дії на світовому ринку нафти. Це головний план.

Але, якщо це не спрацює, завжди можна сказати, що головним планом було "вбомбити цих несамовитих ісламістів у кам'яний вік, щоб вони припинили і мріяти про атомну бомбу".

Читайте також: "Затрампований" мирний процес: Україна в лещатах нової американської стратегії

Це та сама "стратегічна невизначеність" (strategic ambiguity), якої ми колись хотіли та марно чекали від "надто передбачуваного" (у т.ч. для Кремля) президента Байдена.

Ну ось, за що боролися: тепер замість надто передбачуваного Байдена маємо "надто непередбачуваного" Трампа.

Звідси всі ці жарти для плебсу, що Трамп буцімто діє, просто "не маючи плану". Але не треба себе обманювати: він азартний гравець і може добряче ризикувати (у т.ч. жертвуючи чужими життями), але точно знає, чого хоче. І це аж ніяк не те, що він публічно каже.

Джерело

Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.