Тема війни у росіян явно не викликає ентузіазму
У війні на виснаження, коли сили противників вирівнюються, вирішальним фактором стає бойовий дух. Це не мої слова, так вважає професор воєнної історії Лондонського Королівського Коледжу Лоуренс Фрімен
Подібну думку висловлює і генерал Валерій Залужний, який нещодавно поставив готовність народу захищати свою країну на перше місце поміж передумов майбутньої перемоги.
Нам досить легко оцінити наш бойовий дух. По-перше, ми живемо в цій країні. А по-друге — в нас регулярно публікуються соціологічні дослідження, з яких ми знаємо, що приблизно 60% опитаних незмінно декларують готовність продовжувати боротьбу "стільки, скільки буде потрібно". Ворог, до речі, теж уважно ці цифри вивчає, в цьому я не сумніваюся. І вони для нього дуже невтішні.
А що з бойовим духом росіян? Дуже важко знайти відповідь, яка б ґрунтувалася на фактах, а не здогадках і відчуттях. Бо Росія — це диктатура фашистського типу. Незалежної соціології там не просто існує, довіряти цифрам офіційних опитувань немає жодного сенсу. Всередині країни немає вільних медіа, навіть якогось "самвидаву" на рівні соцмереж. Немає громадських організацій, які могли б подавати щось відмінне від кремлівської пропаганди.
Але, однак, можна спробувати знайти непрямі дані, які проливають хоч трохи світла на ситуацію в Росії.
Мене зацікавила статистика видавництв, які спеціалізуються на друку так званих Z-авторів. Це книжки на тему війни з Україною, або як вони кажуть, "СВО".
У Росії існує державна програма підтримки такої, так би мовити, "літератури". Проводяться фестивалі "патріотичної" книги, автори отримують державні гранти, їхні книжки розбирають в обов'язковому порядку до шкільних бібліотек і так далі. Російське емігрантське видання "Верстка" пише, що всього з моменту вторгнення у 2022 році й до сьогодні в рамках цієї програми вийшли друком 259 книг різних авторів.
І от що прикметно: 90% цієї макулатури вийшли накладами менш ніж 3000 примірників, здебільшого — тисяча.
Найбільший наклад має збірка віршів "Голос фронту" - 20000 примірників. Далі йдуть мемуари найманця, який дивом вижив в м'ясорубці загону "Шторм Z" - 18000. На третьому місці книжка пропагандиста Захара Прилєпіна, того самого, що його підірвали, як стверджували росіяни, українські спецслужби — аж 12 тисяч.
А що в нас? Я не робив спеціального дослідження, просто перші-ліпші приклади.
"Моя війна" Валерія Залужного — понад 50 тисяч примірників. Збірка короткої прози Артура Дроня "Гемінгвей нічого не знає" - понад 40 000. Поезій Павла Вишебаби "Тільки не пиши мені про війну" - понад 30 000 примірників.
Врахуйте, що населення в Україні щонайменше утричі менше, ніж в Росії. Так що розрив насправді ще більший. Я не буду робити з цього якихось гучних висновків, окрім очевидного. Я з цієї статистики не бачу, щоб росіяни перебували в "угарі побєдобєсія". Щобільше — тема війни явно не викликає в них ентузіазму. Попри всі старання ефесбешної пропагандистської машини.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе