Уроки Тайваню: як Україні не програти війну

Сьогодні у Тайвані Національний день. Я щойно звідти повернувся. Мав зустріч з президентом, головою Міністерства закордонних справ, лідерами парламентських фракцій, українцями, які живуть на Тайвані, багатьма іншими людьми, які щиро хочуть допомогти Україні. 

Історія Тайваню для нас є надзвичайно повчальною. 

Чому Тайвань, який був членом ООН і навіть засновником ООН, в якийсь час звідти випав? Туди зайшла КНР, китайські комуністи, а Тайвань і досі виборює власну незалежність і міжнародне визнання.

Ця фантастична країна виробляє ледь не найбільше чіпів у цілому світі, її готові захищати і США, і Японія, і Європа, й інші демократичні країни. Але чому ці країни не відкривають в себе посольства Тайваню? Чому вони визнали “один Китай” і що являє собою політика “одного Китаю”? Чи означає це те, що Тайвань не має права на існування? 

Тайвань з Україною, а Україна з Китаєм?

Очевидно, що Тайвань підтримує Україну і передає в Україну величезні кошти. Вони заклали на це в бюджет десятки мільйонів доларів, багато тайванців добровільно передають гуманітарну допомогу українським лікарням, школам, садочкам. А ті, хто робить це приватно, очевидно, і українським Збройним силам. Один воїн з Тайваню героїчно загинув у боротьбі за Україну. Є інші, які продовжують Україну боронити… 

Тайвань є справді демократичною країною, яка хоче будувати спільне майбутнє з Україною. Але Україна цього не хоче. Не хоче, тому що боїться Китаю. Тривалий час у багатьох українців були комерційні, а значить і корупційні зв'язки з китайцями. Ми пам'ятаємо, як Янукович хотів залучити китайські гроші і продати китайцям українську землю, щоб не брати на себе зобов'язань перед ЄС з демократизації і розвитку нашої країни у європейському напрямку. А гроші десь потрібно було брати.

Досьогодні Китай для багатьох наших очільників видається джерелом дешевих грошей, які не будуть вимагати жодної демократизації, бо він сам не є демократичним. І коли на той час міністр закордонних справ Кулеба поїхав в Китай і запросив китайців відбудовувати Україну, це шокувало не лише тайванців, а й багатьох наших демократичних союзників - американців, європейців, бо всі чудово розуміють, що Китай є союзником Росії. Дехто навіть вважає, що Росія, по суті, є проксі Китаю. Росіяни отримують, як пишуть західні медіа, китайське озброєння та іншу китайську підтримку.

Китайський ринок став одним з головних для Росії, і цим він фактично підтримує Росію на плаву, так само, як підтримує Північну Корею. Нещодавно відбулась зустріч очільників Китаю і Північної Кореї, Китай вчергове заявив про плідну співпрацю з ними. КНДР - це країна, зброєю якої російські війська вбивають українців. Одним словом, сформувався такий клуб авторитарних держав - Китай, Росія, Іран, Північна Корея, які хочуть знищити демократичний світ, перекроїти кордони, контролюючи всі природні ресурси і відчуваючи слабкість багатьох демократичних країн.

Спілкування з авторитарними режимам загрожує нашій обороні

Демократія є не лише найсильнішою формою правління, а й найвразливішою. Саме через цю вразливість в Європі перемагають ультраправі партії, які підтримуються Росією й іншими антидемократичними країнами. 

Наше небажання співпрацювати з Тайванем - це дуже поганий знак для США, які вважають його найбільшим союзником для європейських країн. Це знак того, що ми не розуміємо, що таке солідарність демократичних держав і чому нам потрібно підтримувати демократію.

Ми можемо виграти цю війну лише через декілька чинників. Один з них  - це, безумовно, західні кошти й західна зброя. Захід буде давати нам кошти й зброю значною мірою через те, що переконаний зараз, що ми обстоюємо і захищаємо демократію. Але якщо ми обстоюємо і захищаємо демократію, то саме демократичні країни мають бути нашими найбільшими союзниками. Нам непотрібно загравати з тоталітарними країнами, думаючи, що через нас вони змінять свої плани і будуть менше підтримувати Росію. Нас вони навіть не помічають. Стратегічно ми їм не потрібні. Стратегічно їм, в їхньому клубі, потрібна Росія. Тому підтримувати вони її будуть завжди. А от нам залишитися без західної підтримки дуже просто.

Наше бажання спілкуватися з авторитарними режимами і небажання спілкуватися з демократіями, такими як Тайвань, очевидно, становить величезну загрозу для нашої оборони. Крім того, що ми просто маємо бути вдячні Тайваню за цю допомогу, яку вони нам надають сьогодні. Їхній вплив, наприклад, на рішення США, є надзвичайно великим. Ви ж пам'ятаєте, що США надавали допомогу трьом країнам - Тайваню, Ізраїлю і Україні. І найменше в парламенті США підтримували Україну, а найбільше - Тайвань. Тайванські посадовці мені відверто кажуть: “Невже ви думаєте, що американці нас не запитують, як найближчих своїх союзників, чи потрібно підтримувати Україну?” Запитують, але що можуть відповісти тайванці щодо підтримки країни, яка запрошує до своєї відбудови їхнього найбільшого ворога - Китай? 

Що таке "політика одного Китаю" та чому Тайвань виключили з ООН

Що означає “політика одного Китаю”? “Політика одного Китаю” означає, що в ООН представлена лише одна китайська держава. Жодним чином це не означає того, що Тайвань не має права бути незалежною державою. Має, звичайно, таке право, має право на існування. Це жодним чином не означає, що Китай має право атакувати Тайвань і знищувати його. Саме тому у демократичному світі Тайвань підтримують. 

На Тайвані безпечно на вулицях, працюють суди, є справедлива конкуренція, до тебе ставляться, як до бажаного гостя, - перебувати тут набагато  приємніше, ніж в будь-якій, навіть найбагатшій тоталітарній країні Сходу.

Але чому ж Тайвань опинився в такій ситуації, що лише декілька країн досі залишили в себе посольства Тайваню? Чому Тайвань виключили з ООН? 

Ми дуже рідко над цим замислюємося. А сталося те, що сталося. Очевидно, Тайвань і є Китайською республікою, Тайвань і заснував Китай. Вірніше, люди, які його збудували. Зокрема, тогочасний лідер китайців Чан Кайші. В громадянській війні він програв комуністу Мао Цзедуну, відступив на острів Тайвань, побудував там державу. Ця держава стала головним союзником США. Але чому ж тоді цей острів виключили з ООН? Звичайно, є економічні передумови. Тому що він невеликий, і комуністи контролювали фактично весь материковий Китай. Багато хто був зацікавлений у співпраці з ними. Але як так сталося, що демократичні країни проголосували за те, щоб китайський народ в ООН представляв саме комуністичний Китай? Як так сталося, що американці та багато інших європейських країн голосували за комуністів? 

А сталося все дуже просто: Чан Кайші зберіг контроль над островом Тайвань, де і почав будувати проамериканську державу, але зовсім не збирався будувати державу демократичну. Фактично до кінця 80-х - початку 90-х років жодною демократією там і не пахло. І в 1971 році, коли Тайвань виключали з ООН, демократичні держави їх недостатньо підтримували, бо там була авторитарна держава: ворогів режиму кидали у в'язниці, обмежували свободу слова, понад 40 років тривав військовий стан і не проводили жодних виборів. Вам це нічого не нагадує?

Уроки Тайваню для України

В Україні війна, ми не можемо провести вибори, і об'єктивно продовжуємо військовий стан. На Тайвані його продовжували вже й тоді, коли жодних військових дій не було, бо так сподобалось владі. Але ж питання не лише у виборах під час військового стану. Там, як і в нас, обмежували свободу слова. У нас сьогодні немає політичних в'язнів, як це було там. Але коли демократія обмежується і не контролюється, то, очевидно, лише один крок до того, щоб з'явилися політичні в'язні. В такому разі Україна дійсно зникне з мапи землі. Є невелика вірогідність, що, умовно кажучи, російський агресор не піде в Галичину і десь там, в Галичині, хтось відстоїть такий маленький "український Тайвань". Але це зовсім не той сценарій, який нам потрібен. Нам потрібен сценарій тісної співпраці з усіма демократичними країнами, перемоги над російським агресором і відновлення нашої територіальної цілісності в межах 1991 року. Все це без західної підтримки жодним чином неможливо.

Ця підтримка буде можлива лише тоді, коли ми не повторимо помилку Тайваню, а будемо прикладом демократії. Не будемо вихваляти, як роблять зараз наші очільники, цензурований, провладний, бездарний телемарафон. Будемо будувати нормальну, сильну демократію, бо це - шлях до нашої перемоги. Все, що вони кажуть - це шлях до поразки. Але вони цього не усвідомлюють. Кожен живе  тихенько в своєму міністерстві і не замислюється над тим, що відбувається зараз на фронті, де бракує зброї, де бракує людей. 

Є уроки, які тайванці повинні вивчити від нас. І ці уроки пов'язані з нашою боротьбою за Незалежність, з нашим минулим і з нашою культурою сьогодні. Одна з найбільших проблем Тайваню у протистоянні з Китаєм полягає в тому, що молоді тайванці  фактично присіли на китайське телебачення, китайське радіо. Приблизно так, як ми колись дивилися російські канали (і зараз багато хто дивиться в Ютубі чи соцмережах російські продукти). І тому Тайвань значною мірою покладається на свої технологічні можливості. Вони мають хорошу сучасну зброю. Але найбільше розраховує на підтримку західних країн. Тому демократія для них важлива, і вони самі розуміють, що вибудувати якусь культурну незалежність від  Китаю їм надзвичайно складно через те, що в них спільна мова. Вона відрізняється, але багато хто каже, що тайванський - це такий великий діалект китайської мови.

Тайвань має складну історію. Він був колись колонією і Голландії, й Іспанії, й Японії, мав аборигенів, які природньо населяли острів. Тому тайванське населення відрізняється від китайського. Окрім китайців, яких там багато, на Тайвані мікс багатьох народів, яких історія закидала на острів або які там жили ще до Китаю. Цієї ідентифікації в Китаї, звичайно, немає.

Там немає такої організації, як український Пласт, хоча там є скаути, і вони зараз почали розвиватися і встановлювати зв'язки з українськими скаутами, зокрема, з Пластом. Але ця організація не є настільки сильною і настільки патріотичною, як наші. Наш патріотизм і наша культура - це те, що постачає нам добровольців. Бо люди йдуть воювати за цю культуру і цю країну. Це те, в чому сьогодні відчуває проблему Тайвань. Але вони мають підтримку США, які будуть за них воювати, Японії, власну зброю і багато інших сильних сторін.

Якби ми були справді сильною демократією, демонстрували ефективність управління, чіткий прозахідний і продемократичний курс, не загравали б з авторитарними режимами, не припиняли б підтримувати культуру, як це зроблено в бюджеті цього року, то шлях до нашої перемоги був би набагато коротшим. А так, наша влада нас веде манівцями. 

Джерело 

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.