Війни майбутнього: ми приходимо до розподіленого стримування та примусу

Змінилася економіка стратегічних ударів — відносно дешеві, доступні (це вам не балістична ракетна програма) та масштабовані системи тепер можуть завдавати дуже великих втрат концентрованій енергетичній інфраструктурі, і ніяка протиповітряна оборона не здатна гарантувати захист від повторюваних комбінованих атак. 

Це матиме стратегічні, історичні наслідки.

По-перше, структурне зростання премії за геополітичний ризик в енергетиці. Ринки можуть поглинути одноразові перебої. Але потроху гравці починають усвідомлювати, що ключові вузли глобальної енергетики — експортні термінали, LNG-поїзди, НПЗ, помпові станції, сховища, перевалка, тепер є постійно вразливими.

По-друге, це штовхатиме світ до надлишковості на шкоду ефективності. Десятиліттями глобальна економіка винагороджувала концентрацію: гігантські експортні хаби, гігантські НПЗ, великі LNG-заводи, вузькі морські "шийки". Тепер ця модель стала крихкою. Бачимо, що дронами можна розвалити будь-який енергетичний суперкластер. І не тільки ми це бачимо. 

Звісно, глобальна економіка адаптується. Уряди та корпорації, а отже – ми з вами як кінцеві споживачі, будемо платити більше за дублювання і децентралізацію: більше сховищ, більш розосереджені резервуарні парки, більше альтернативних портів, більше наземних трубопроводів, більше резервного флоту, більше запасів. Плюс більше викривлень, менше гнучкості ринку. 

Читайте також: Іран: найбільш імовірним є сценарій затяжної кризи

Це означає зростання транзакційних витрат, вищі ціни, нижчий рівень життя глобально. Весь світ буде платити за більш стійку і менш ефективну економіку — якщо не за свою, то за кувейтську чи саудівську.

Плюс, думаю, великий поштовх для зеленого переходу — прийшов звідки не чекали. Але не все можна замінити зеленою енергетикою, плюс вона потребує величезних інвестицій, зокрема — у балансувальні потужності.

По-третє, баланс військової сили та підходи до стримування ще більше зміщуватимуться в бік атак на інфраструктуру. Більше не є економічно виправданим припускати, що критичні об’єкти можна надійно захистити. 

Ну, тобто захистити можна, мабуть, але вартість такого захисту перевищуватиме вартість будь-якої інфраструктури та приведену вартість грошових потоків від її експлуатації. 

Ракетна ППО – просто золота, дешеві та гарантовано надійні рішення поки не підтягнулися – Ізраїль щось там тестує лазери, і має свій Залізний купол, але пропускає і пропускає плюхи. 

По-четверте, як похідне від третього, ми приходимо до розподіленого стримування та примусу. Раніше загрожувати глобальним енергопотокам, або гарантувати їх безпеку могли хіба супердержави – треба було мати розвинені повітряні та ракетні сили, потужний флот. Це супер дорого, для цього треба було контролювати істотний шматок світового ВВП, або мати надійний альянс з тими, хто контролює (як країни Затоки із США).

Але зараз ми вже живемо у світі, де значно ширший набір держав, а невдовзі й добре організовані недержавні актори, зможуть загрожувати енергетичній інфраструктурі. 

Не обов’язково навіть тотально знищуючи її. 

Читайте також: Саме українці в "епоху дронів" є піонерами протистояння і виживання

Зараз одразу кілька гравців (і Україна — зокрема) відточують на практиці новий інструмент стратегічного примусу/стримування: не потрібно перемогти противника у "класичній" війні, не потрібно стирати його з планети в ядерний попіл, достатньо зробити комерційну діяльність занадто ризикованою і дорогою.

Виглядає, удари по експортній, сировинній та переробній інфраструктурі без "класичних" бойових дій стануть поширеною практикою, практично інструментом дипломатії.  

Думаю, імпортозалежні держави відгребуть не менше, ніж загрожені експортери, які будуть намагатися перекласти зростальні витрати на слабоеластичний попит. І це ж тільки енергоносії. По ланцюжку підуть добрива, а далі – продовольство, плюс нафтохімія, яка використовується практично у всьому. Плюс вся логістика, від морської до авіа. Більше волатильності, більше запасів, більше витрат.

Джерело

Про автора. Юрій Гайдай, експерт Центру економічної стратегії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.