Як зберегти "вільний рух" між армією та суспільством

У демократичних суспільствах армія для суспільства. Вона його захищає та гарантує тривалість і суспільства, і демократії.

Своєю чергою громадяни долучаються до армії з метою захисту суспільства, або підтримують армію на її шляху до цілі. А потім повертаються в цивільне життя.

Якщо цивільні люди не йдуть в армію, а військові довго не повертаються в цивільне життя — відбувається певна кристалізація армії, яка наче виокремлюється від цивільного суспільства і два ці світи розходяться.

Але в затяжних конфліктах, якщо це трапляється, може трапитися й інше.

Цивільна частина суспільства забуває для чого армія, не відчуває цей захист, його ціну і жертву і не вважає себе зобов'язаним підтримувати армію, вважає армію сервісом свого добробуту, нижчим за себе.

Або формує неформальний контракт, коли тим, хто ризикує найціннішим, можна трохи більше, бо сам я особисто не готовий платити таку високу ціну.

Але й армія забуває, що вона для суспільства, і починає вважати що це суспільство існує для армії, як "снабженіє" військового організму, нижчий клас, з яким люди зі зброєю поки не вирішили, що робити. Але рівними собі вже точно не вважають, а тому наділяють себе правом мати окрему мораль.

Читайте також: Якщо свідомість стає полем битви...

Тоді вже складно говорити про збереження демократії. Тому нам вкрай важливо зберегти цей принцип вільного руху між двома частинами суспільства — цивільною та військовою.

А це значить, що й інструменти закону мають бути рівно застосованими і для військової, і для цивільної частини суспільства.

І злочин не може виправдовуватися ні належністю до цивільної частини суспільства, ні до військової.

В армії має бути присутній цивільний нагляд, який армія має визнавати як легітимний над собою, а не "тих цивільних, які нічого не розуміють".

А в суспільстві — зрозумілий для всіх і розділений обов’язок доєднуватися до армії, яка є сукупністю громадян, а не спеціально створених людей, що беруться нізвідки.  

Будь-який перегин в одну чи в іншу сторону сильно віддаляє нас від демократії, а відкриває великий простір неприємних майбутніх від хаосу і поразки до авторитарного військового диктату.

Задача держави — забезпечити цей вільний рух.

Джерело

Про авторку: Ольга Духнич, соціальний психолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.