І, можливо, навіть не стільки особисто в Зеленського, скільки в його найближчого оточення, на яке після завершення його президентства, думаю, чекає або закордон, або не дуже веселе життя.
Але в цієї гіпотези є один мінус: якщо ця боязнь справді присутня, то реакція на неї виглядає досить ірраціонально, бо звільнення з нинішньої посади якраз і виштовхне генерала остаточно в політику.
З іншого боку, деталі, що стали відомі завдяки Саймону Шустеру, — зокрема, як Залужний готувався до війни, приховуючи (!) ці приготування від Зеленського, який таку підготовку забороняв, — дають змогу побачити ще інший і суто особистісний бік картини.
Читайте також: Звільнити Залужного. Чому Зеленський хоче обезголовити армію у війні з РФ?
По суті, йдеться про знервованість керівника з психологією підлітка, який періодично віддає не дуже адекватні команди, і в глибині душі розуміє, але не хоче визнавати — ні перед іншими, ні, можливо, навіть перед собою, — що його підлеглий доросліший, мудріший і розуміє події краще, ніж цей керівник.
У цьому сенсі Залужний для Зеленського — це постійний живий докір, а також нагадування, хто з них двох не зовсім на своєму місці. Звісно, що психологічно це дуже виснажливо, навіть нестерпно. Тому, звичайно, Зеленському зараз було б краще мати на місці Залужного будь-кого іншого — не через якийсь особливий характер генерала, а просто тому, що можна було б почати з чистого аркуша, не маючи в анамнезі цю історію стосунків у період безпосередньо перед великою війною й одразу після її початку.
Читайте також: Відкладена відставка Залужного
Якщо ця гіпотеза має рацію, це глухий кут, з якого немає простого виходу. Перший варіант — все ж таки замінити Залужного — загрожує проблемами і в армії, і за її межами. Другий варіант і єдина альтернатива в тому, щоби Зеленський переламав себе і (а) визнав свою неправоту (хоча б непублічно) в певних ситуаціях минулого та (б) визнав межі своєї компетенції як головнокомандувача (!) і не переходив ці межі.
Вирішуйте самі, наскільки це ймовірно. А якщо не станеться ні того, ні того, так і будемо мучитися й терпіти, як це було досі.
Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.