Це питання давно лежало у двох площинах — політичній і професійній.
Перше — політика. Мовляв, Залужний може стати головним конкурентом Зеленського на виборах. Можу помилятися, але, думаю, що це і є головний мотив, який рухає ОП в прийнятті рішення щодо Залужного — з його рівнем довіри, міфологізації та позиціювання.
Коли депутат від Слуг народу починає кампанію з дискредитації Головкома, з "кастингом" його наступників — це зчитується суспільством однозначно. Коли у розмовах офф-рекордс в стінах ОП (мене туди не звуть, але є, кому переповісти) часто чується невдоволення публічними проявами Залужного (як, наприклад, його досить відвертою публікацією в The Economist, про яку ОП не знав), це також виглядає, як політичні ревнощі. Коли Залужного ставлять в соцопитуваннях і моделюють вихід у другий тур з Зеленським — це ж теж впливає на психіку. І таких речей задосить.
Читайте також: Відставку Залужного таки готували
Друга площина — це, очевидно, про різні бачення стратегії війни. Наскільки я розумію, інколи політичне командування дивилось на ситуацію по одному, тоді як військове — по-іншому. Приклади є. Але тут я не буду нічого розписувати чи оцінювати. Бо оцінку маневрів можуть давати хіба що військові аналітики, а я себе до них не відношу. Тому й коментувати це не буду.
В сухому залишку маємо ситуацію, коли замість злагодженої роботи військово-політичного керівництва, ми прийшли до яскраво вираженого міжособистісного конфлікту. Який вилився у публічну площину, хоч і за посередництва джерел, які не були офіційними.
На жаль, а вже не вірю в замирення сторін, бо рубікон фактично перейдено. Добре, що Залужного хоч покликали в Офіс, щоб попередити про майбутню відставку, а не просто вивалили Указ у ЗМІ. Думаю, це рішення психологічно уже прийняте.
Так, президент має право змінити головнокомандувача. Це його безумовне право. Як і призначити того, кого він вважатиме за потрібне. Але він також бере на себе відповідальність за наслідки такого рішення. Тобто тут тільки одного бажання мало. І це стримує відправити Залужного у відставку так, як це було з десятками інших.
Про наслідки — це як іти "ва-банк". Чи новий головнокомандувач одразу розв'яже усі проблеми з фронтом, з організацією оборонних укріплень, з новою стратегією перемоги? Чи буде здатний організувати дієздатний Генштаб? Чи навпаки стане розчаруванням і психологічно добʼє наші оборонні позиції — це і про настрої у війську, і настрої у тилу, зрештою, і настрої серед наших донорів/партнерів? От яка задачка з усіма невідомими.
Президент дійсно сильно ризикує. Що і показав стрес-тест, який навряд чи додав Банковій балів.
Але це ще не кінець історії. Просто шальки терезів застигли у повітрі.
Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики, керівник інформаційного агентства Главком
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.