Думаю, попереду у нас серйозне переосмислення радянського мотлоху.
Це — годинник моєї баби Лєни. Жінки з витонченим смаком та проблематичним характером. Годинник мені треба, бо ж не можна у спадок лише генів понабиратися, а й чогось матеріального. Тому, ось вона - "Слава".
В одному матеріалі прочитала таке: "Мрією багатьох радянських громадян були наручний годинник "Слава". Дрімс кам тру, а у випадку бабулі — поготів. Її аксесуар був з однієї з перших партій, та ще й на експорт. Це було на початку 50-х. Спершу вийшла чоловіча модель, потім — жіноча. Присвячені вони великій перемозі радянського народу над фашистськими "захватчиками".
З одного боку – комуняцький годинник, з іншого – бабусин раритет. Чи багато ми маємо альтернатив? Що бабусі чи дідусі можуть передати нам у спадок? Та навіть батьки. Хрусталь, посуд на 12 персон, яким ніколи не користувалися. Кавйор з лосями
Годинник належить заводити раз на добу, бо інакше він зупиняється.
З одного боку – комуняцький годинник, з іншого – бабусин раритет. Чи багато ми маємо альтернатив? Що бабусі чи дідусі можуть передати нам у спадок? Та навіть батьки. Хрусталь, посуд на 12 персон, яким ніколи не користувалися. Кавйор з лосями.
Читайте також: Зерна, вкинуті у 2004-му, проросли у 2014 році. І дали свої плоди у 2022-му
Також у бабулі була сумка, яку її тітка привезла, коли верталася з ГУЛАГу. Типу їхала після реабілітації та забігла в універмаг. Прадід, після повернення з тих же місць, привіз бабусі статуетку собаки. Це єдина про нього матеріальна пам‘ять, ну крім фоток. Але яке повернення – далі Донеччини його не пустили.
Від іншої бабулі мені дістався "Кобзар" і кілька томів Панаса Мирного та Михайла Коцюбинського. Я в дитинстві любила прийти до неї й почитати оті всі трилери про те, що долі немає
Щось не радянське можна було, напевне, зробити лише самим. Типу вишиванок чи рушників. Або це мало бути вже геть щось старе. Чи польське.
Від іншої бабулі мені дістався "Кобзар" і кілька томів Панаса Мирного та Михайла Коцюбинського. Я в дитинстві любила прийти до неї й почитати оті всі трилери про те, що долі немає. Але не це головне. Баба Галя зафігачила мені цілий зошит із порадами, як треба писати тєкста. Вона була не просто журналісткою, а відповідальною секретаркою в газеті. "Будівник комунізму", прости господи. Який потім перетворився на "Сарненські новини". Дитинство я провела в тамтешній редакції та типографії. Її посада була аналогом заступника головреда. Через неї проходили усі тексти й вона їх правила.
Коли ще у школі мої матеріали почали вперше друкувати, я приносила газету бабулі. Вона читала, хвалила мене і газету віддавала повністю покресленою червоною ручкою. Причому, редагувала вона не лише мій текст, а тупо все, що бачила.
Цікаво, щоб вона зараз робила з моїми ефірами?
Про автора. Лєна Чиченіна – журналістка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.