Якщо вам здалося, що найкращими з усіх були GO-A - вам не здалося. І зараз варто цінувати в собі це знання, варто й далі любити GO-A всім серденьком, як і всіх ентузіастів української електронної та фолькової сцени. Взагалі всіх ентузіастів української культури, які часто роблять свою роботу не завдяки, а всупереч зусиллям держави.
Євробачення - це кожного разу шанс для України пробивати стіну європейської байдужості
Зізнаюсь, я не дивився півфінального відбору до Євробачення: зазвичай я слухаю суворішу музику. Однак хайпу довкола виступу Go-A не міг не помітити лише дауншифтер у ретріті: про те, як українська команда “наробила шуму”, гули усі соцмережі. А інфлюенсери та прості смертні лідери думок одноголосно змагаються у дифірамбах та одах талановитій українській фольк-електронній команді. Майже всі раділи: “Ну немає ж сумнівів, що саме це - переможець Євробачення, ну або вони точно кращі, ніж Росія!”
Але в букмекерів сумніви були: Go-A віддавали лише (або аж!) 4-ту позицію, “вирахувавши” при цьому перемогу італійців Måneskin та майже повністю вгадавши першу 5-ку. Цікаво, що букмекери пророкували представниці Російської Федерації Manizha аж 15 місце, тоді як її фінальний результат став 9-м.
Чому так сталося і якими можуть бути причини саме такого результату - спробуємо розібратися далі, а зараз варто згадати про український бекграунд Євробачення. Адже цей конкурс лишається своєрідним Оскаром серед пан’європейської актуальної поп-музики та “політично чутливою” справою. А ще для мене як для соціолога це - дуже цікавий масив даних, який дає можливість, зокрема, дослідити Україну у контексті глобальної культури та геополітики.
Читайте також: “Сію-вію, сію-вію конопелечки…”. Go-A і потенціал українського фольклору
“Євробачення” для України - це щось на кшталт біатлону на зимових олімпійських іграх: ми - завжди серед фаворитів, у нас є блискучі перемоги, на тлі яких тупі провали забуваються. Також характерно, що Україна є єдиною країною на “Євробаченні”, яка щоразу виступала у фіналі упродовж усіх років участі в конкурсі. Тому Євробачення для українців - це не просто забавка, а справді щоразу серйозніший виклик.
Першим шок-контентом, яким Україна змогла підкорити пісенну Європу, став фольково-електронний мега-хіт Руслани Лижичко “Дикі танці”. Другий рік участі - і одразу перемога - України, східної окраїни європейського культурного простору - на таке мало хто очікував. Однак виявилося, що ми вміємо задавати тренди, і фольк-мотиви в репертуарі учасників Євробачення з 2004 року стали з’являтися частіше. Насправді “Шум” - це такі собі “Дикі танці” на ендорфінах: прокачана версія етно-електроніки, яка засвідчує неабиякий розвиток музіндустрії за ці роки.
Українська треш-поп-діва Вєрка Сердючка також вразила європейців хітярою, про який усі зараз хіба що можуть згадати, що назва дуже схожа на “Раша Гудбай”. Для 2007 року, за 7 років до початку відкритої російської агресії, це був доволі сміливий крок українського генія кемпу (або кітчу, тут уже що кому ближче).
Перемога ще однієї талановитої представниці України на Євробаченні - Джамали - з пронизливим і переконливим викриттям вбивчої політики російськоцентричної радянської “тюрми народів” проти кримських татар. Політичне мистецтво, яке не може залишити байдужим - черговий український коктейль Молотова в стіну європейської байдужості до наших віковічних проблем.
Євробачення під конопелечками: чому Go-A не перемагають, але здійснюють прорив?
“В України - лише п’яте місце”, - припускаю, саме так багато хто оцінює результат конкурсу. Але водночас, сподіваюсь, наші читачі чітко усвідомлюють політичну складову конкурсу, та розуміють, що цей результат жодним чином не знецінює виступу Go-A. І політична складова для нас тут загострилася іще понад рік тому, і можете не сумніватися - її вуха стирчать із Москви.
Читайте також: Значно цікавіше, ніж просто “українська Трініті”: хто така Катя Павленко з Go-A
Пам’ятаєте, як іще кілька днів тому ми тішилися, як “підгорало” у роспропаганди, яка навіть у безневинному і назагал аполітичному Go-A прискіпливо шукали фашистів. Як в ефірі рос-теве “Go-A” розшифрували як “Вперед, Адольф!”, ну тобто Гітлер-Гітлер. А в пісні “Соловей” надумали відсилку до полку Nachtigall, ще одного мотиву цієї їхньої вічної історії про “хохлов-фашистов”. А тепер уявіть собі, що цей же наратив накачували не лише на підготовлених українців чи вже й так переконаних росіян, а й на європейців. Байдуже - через соціальні мережі, через неформальне спілкування із членами національних журі - але це могло накласти свій відбиток на результат.
Знову ж - повертаючись до метафори із біатлоністами: пригадуєте, як росіяни підробляли результати експертиз на допінг? Ми не маємо забувати: РФ легко вдається до маніпуляцій та брехні, аби не втратити черговий шанс довести свою “велич”, яка в дійсності є зверхністю та шовінізмом. При цьому питань ні до MANIZHA, ні до її треку в мене немає: ліберальненько.
Вас також вразили неадекватні голосування національних журі стосовно України? А саме відсутність балів від експертів з Молдови та Польщі, низькі бали загалом від “професіоналів” при майже тотальній перевазі у голосуванні людей? Вам також здалося дивним те, що росіянські експерти дали 12 балів Молдові, а північномакедонські - Сербії і ви бачите в цьому політику? Звісно ж, це не безпідставні питання, але традиційна відповідь на них: “Люди голосують іще суб’єктивніше”. І отут би я посперечався. Адже, попри “добросусідські” голосування, підтасувати чи викривити голоси від такого масиву людей практично нереальна. Інша справа - маніпуляції із голосами членів національних журі, адже об’єктивно кажучи - це зробити значно легше.
То якщо “все куплено” і “ніщо не об’єктивно” - не варто звертати уваги на Євробачення взагалі і просто забути про цю історію і про GO-A як про поганий сон розчарувань і несправджених надій? Звісно ж, варто, адже ігнорувати такі глобальні геополітично-геокультурні проєкти - це просто ескапізм, втеча від реальності. Однак треба усвідомити - цінні не циферки, які легко підтасувати, а особисто ваше щире враження. Якщо ви полюбите GO-A - несіть цю любов у своєму серці й далі, адже вони того варті, і ось чому.
З точки зору музики трек “Шум” можна кваліфікувати як “дарк-фольк-електроніку” або ще IDM. Ключовими складовими успіху такої музики є “вайб” та “контекст”, а не “шоу” та “підспівність”, як у Євробаченні, хоча і з цим у композиції “Шум” усе гаразд. Щодо останнього - то навіть іноземці в “реакціях” на YouTube намагаються підспівувати вокалістці Катерині Павленко, і найкраще у них виходить ось це “see you, see you, see you konopelechky”.
До речі, сама вокалістка в інтерв’ю зізнається, що Go-A не планують наперед, яким буде трек у музичному сенсі. “У нас може бути і драм-енд-бейс, у нас може бути і дабстеп, і техно, і просто медитативна музика, але все об’єднується фольклорним вокалом”, - як прокоментувала Катерина в одному з інтерв’ю.
Прикметно, що перегляд багатьох reactions від іноземців - цілком об’єктивний спосіб відповісти собі на питання: “Це реально крута пісня чи мені вона подобається, бо я українець (-ка)?”. Також варто читати англомовні коментарі під офіційним відео. Я процитую тут кілька з тих, що мають декілька тисяч лайків. “It's the ukrainian goth rave we didn't know we needed in our lives” (“Це український гот-рейв, якого нам так бракувало, хоч ми про це й не знали”), “My favourite performance of the night. Such a killer song. Hope they score high in the finals!” (“Мій улюблений виступ цього вечора. Убивчий хітяра. Сподіваюся, вони всіх порвуть у фіналі”). Уявили вже собі, як в Україну полинули тисячі іноземних поціновувачів актуального етно-фольку?
З точки зору тексту, а ще важливіше - контексту, - історія тут навіть цікавіша. Як стверджує Катерина Павленко, тексти свої композицій вони базують на українському фольклорі. “Шум” - не виняток. Це веснянка, наснажена тисячолітньою традицією українська народна пісня, і наші предки вірили у те, що цей спів, цей ритуал справді пробуджує природу. Водночас візуальний ряд і загальний розвиток композиції мали відсилки до Чорнобильської катастрофи. Тобто цей трек Go-A - передовсім про Україну, про наші корені, про те, у що вірили наші безпосередні предки, про традицію - але переосмислену на актуальний лад, осучаснену нашою нещодавньою трагедією.
Український уроборос: замість сприяти розвитку актуальної культури держава її нищить
А ось тепер пірнемо глибше у контекст. Адже варто чітко усвідомити: творчість Go-A, якою вона нам так подобається, виростає не лише з фольку. Вона укорінена також в електронній культурі, яка не перебуває в Україні “під софітами” масової уваги. Ламаний ритм і качовий бас у треку Go-A - це наслідок десятків років розвитку електронної сцени в цілому, і зокрема - в Україні. Саме у нас за останні десять років відбулося чимало електронних фестивалів світового рівня та розголосу: Brave Factory, Ostrov, Nechto, Veselka, Strichka та CXEMA. Також цього процесу повстання української електроніки неможливо уявити без людей, які тусуються за адресою “Київ, Поділ, вул. Нижньоюрківська, 31”.
Тут знаходиться ревіталізована будівля культурного центру, метою якого є надання сцени й техніки для виступів андеграундних виконавців, до яких іще декілька років тому можна було зарахувати і Go-A. До речі, сама Катерина Павленко іще рік тому в інтерв’ю стверджувала, що у команди немає продюсерів, фони по суті - селф-мейд-група, що не може не вражати іще більше - це на тлі надпотужних ресурсів тої ж Великобританії, представник якої не отримав жодного балу взагалі.
У будівлі на Нижньоюрківській знаходиться декілька культових місць не лише київської, але й європейської андеграундної сцени. Передовсім це Closer - славно- і водночас сумнозвісне місце: про рейди поліції у Closer багато писали медіа. Однак у середовищі, як сказав би соціолог Річард Флорида, креативного класу, це місце давно стало культовим: тут можна послухати актуальну музику та поспілкуватися з непересічними творчими людьми. Окрім цього закладу в будівлі розташовані не менш відомі в андеграунді заклади, такі як Mezzanine, Otel’, 2с1b тощо. Зовсім поряд, на сусідніх вулицях, розташований ще з десяток культових закладів серед київської молоді: Хвильовий, Living Room, Keller Bar та інші. І всі вони заявляють про те, що на них системно тисне подільська поліція, і останні епізоди сталися з 15 по 19 травня.
Водночас 19 травня міністр культури України Олександр Ткаченко анонсував запуск Ради з розвитку креативної економіки при Кабміні. Серед її цілей - “координувати діяльність органів влади різного рівня для просування креативних індустрій на внутрішньому і міжнародних ринках.” Фактично, в ту ж добу, коли поліцейські, колишні беркутівці - за свідченням очевидців - били музиканта Дмитра Бугайчука, міністр культури говорить про “діяльність влади для просування культурних індустрій”. Більш цинічний збіг годі собі уявити.
Це значить декілька простих речей. Перше - в Україні досі не вироблено стратегії розвитку двигуна сучасної світової економіки - креативних індустрій, і вона з’явиться ще не скоро. Ми досі не засвої досвід Кореї у побудові індустрії “К-рор”, або ж бодай логіки розбудови професії культурних менеджерів. Друге - влада поки лише декларує інтерес до культурних індустрій та сприяння їхньому розвитку. На практиці ж саме зараз, у наш час, культурні центри, які виникли стихійно і працюють не завдяки влади, а попри її зусилля, реально страждають від цієї ж влади.
Тобто ротом інституції під владою Зеленського декларують увагу до креативного класу, а руками перешкоджають його розвитку і вибивають із місць концентрації. Тобто замість розвивати креативний потенціал України інституції під владою Зеленського морозять його паростки, так, що ніякого наступного Go-A в нашій культурі ми ризикуємо не отримати в принципі.
З гаслами проти свавілля поліції на Подолі 21 травня під подільським райвідділком зібрався кількатисячний яскравий натовп. Численні написи в стилі “A.C.A.B.” на плакатах протестувальників явно вказували на помилковість суджень Антона Геращенка: до ультраправих цих людей відніс би хіба сліпий, тим паче один із плакатів тримала знаменита сучасна художниця Жанна Кадирова. Між іншим, захід підтримало чимало селебріті зі світу сучасної української культури: серед публіки можна було помітити художницю та музикантку Олену Грозовську, поетку Світлану Поваляєву, культуртрегера Олексія Ковжуна, YouTube-інфлюенсера Андрія Капранова та багатьох інших.
На жаль, авангард української культури, замість масштабувати її розвиток, мусить боротися за те, щоб її не знищили. Цікаво, чи запросить Олександр Ткаченко перелічених вище людей на бодай один із гіпотетичних круглих столів щодо розвитку креативної економіки? Чи туристичної привабливості України через розвиток місцевої електронної сцени? Чи запросить він бодай Катерину Павленко або Тараса Шевченка з гурту Go-A, чию політичну та культурну позицію особисто я люто плюсую.
Адже підтримка державою креативної економіки - це те, що нам дійсно потрібно. Але це не лише про ІТ чи про книговидання. Це ще й про державну підтримку таких нетворкінгів та концертних майданчиків, як Closer, Mezzanine чи Otel’. Це ще й про стипендії для молодих електронних музикантів, які - як і тепер Go-A - могли в епоху YouTube i TikTok прокачувати туристичну привабливість України. Щоб туристи, переконавшись завдяки їм, що українська електронна сцена is awesome, їхали до нас і відривалися на рейвах. Щоб Поділ, Київ та Україна були культурно розвинутими й туристично привабливими.
І щоб цих туристів якось уночі на Подолі не завалив на землю “беркут”, вирішивши провести доволі неповерховий огляд людини неформального вигляду, яка, на думку цього ж “беркута”, має при собі “конопелечки”.