З часу проголошення незалежності держбюджет України затверджувався з дефіцитом. Джерелом фінансування цього дефіциту були переважно внутрішні та зовнішні запозичення. Результатом цього стала поява державного боргу, який досить швидко перетворився на серйозну макроекономічну проблему.
В період 1991-1994 рр. фінансування бюджетного дефіциту відбувалось за рахунок прямих кредитів Національного банку, тобто фактично за рахунок додаткової грошової емісії, так званого “друку грошей”.
В 1993 році за рахунок таких кредитів було профінансовано 14,11% державних витрат, а в 1994 - вже 19,92% витрат державного бюджету. Станом на 1 січня 1996 року державна заборгованість за такими кредитами становила 7,7 млрд. грн., або 96% державного внутрішнього боргу. Ця заборгованість була просто списана на початку 1997 року.
При цьому уряд також масово надав гарантії за іноземними кредитами. Як кажуть економісти,фіскальна та монетарна політики у той час були надзвичайно м’якими.
Але була й така форма залучення коштів, як державні боргові папери. Розвиток цього ринку дозволив поступово замістити облігаціями прямі кредити Національного банку України та перейти до жорсткої монетарної політики з метою подолання інфляції.
Початком формування ринку внутрішніх державних запозичень можна вважати прийняття в 1992 році Закону “Про державний внутрішній борг України”. В 1994 році Урядприймає Постанову Про випуск облігацій внутрішньої державної позики. Ця постанова передбачала випуск облігації внутрішньої державної позики на пред'явника загальним обсягом емісії 1 000 000 000 000 (один трильйон!) карбованців з терміном один рік та щоквартальною виплатою доходу в розмірі 140% річних. Номінальна вартість однієї державної облігації становила 100 млн крб, а погашення і виплата доходу здійснювалась в безготівковій формі. За результатами цього випуску до бюджету було залучено 1,2трлн крб.
Другий випуск державних облігацій був здійснений у 1995 роцізагальним обсягом у25 трлн крб. Дохід по них встановлювався на рівні 90% річних.
Всього у1995 роцібуло здійснено 28 аукціонів із продажу облігацій, що принесло бюджету 30,4трлн крб, що зараз становило би приблизно 304,2 млн грн. Тоді як виплати за облігаціями становили 140,7 млн грн, тобто майже 46,3% від суми залучених коштів. Дохідність за облігаціями коливалась від 63% до 45% річних. Такі паперикупували комерційні банки за власні або залучені кошти та за дорученням клієнтів.
На початку 1996 року співвідношення державного боргу за облігаціями до ВВП становило 0,4%.
Вже наступного року Україна випускає в обіг так звані безпроцентні (дисконтні) облігації внутрішньої державної позики.Такі паперимогли придбати фізичні та юридичні особи. Вони розміщувались за ціною нижчою їх номінальної вартості, а різниця між ціною придбання та номінальною вартістю, яку держава сплачує під час погашення, становила дохід з державної облігації.
На початку жовтня 2011 року Міністерство фінансів України запропонувало суб’єктам українського боргового ринку новий інструмент — внутрішні гривневі державні облігації з прив’язкою до курсу долара США, гарантуючи таким чином захист їх номіналу від девальвації гривні. Індексація номінальної вартості такої облігації здійснюється на дату її погашення, відповідно до зміни середньозваженого курсу гривні до долара США на міжбанківському ринку за календарний місяць, що передує первинному розміщенню. А трохи згодом депутати прийняли закон, яким дозволили випускати боргові папери для залучення коштів у іноземній валюті.
Сьогодні внутрішні облігації є одним з провідних джерел покриття дефіциту державного бюджету. Станом на квітень 2021 року з 91,33 млрд дол. США державного та гарантованого державою боргу України 36,19 млрд дол. (або 39.6%) складали зобов’язання за внутрішніми облігаціями, величина яких поступається лише сумі зовнішнього боргу у 45,12 млрд дол.