Зведена тактична група "Адам", у якій служить Євген Кожернов, названа на честь командира Євгена Межевікіна, полковника ЗСУ, Героя України, легендарного кіборга. Сформувалася з добровольців у перші дні війни під час оборони міст Ірпінь та Буча. Після звільнення Київської області бійці відвойовували українські землі на Запоріжжі, Харківщині, Луганщині та Донеччині. Група, як правило, виконує найскладніші завдання — на найбільш запеклих напрямках.
Хочу почати нашу з вами розмову саме з того, щоб розказати нашим читачам, що у вас за підрозділ і чим саме він займається та який бойовий шлях вже пройшов?
Ми група БПЛА операторів, яка складається безпосередньо з операторів БПЛА і групи підтримки, це костяк нашого підрозділу. Але ми як правило взаємодіємо з іншими підрозділами: з піхотними, з танковими підрозділами механізованими, з артилерією, але наше основне завдання (основне наше призначення) - це ведення розвідки, тобто ми так звані БПЛАшники.
Підрозділ сформувався на початку повномасштабного вторгнення, в лютому, коли наш командир, полковник — Євген Межевікін, герой України взяв два навчальних танки університету Черняховського і на них поїхав звільняти Ірпінь. Тоді, мабуть, і почав формуватися костяк нашої групи. На жаль, я тоді був за кордоном, я не можу багато розповісти про той період, бо більше займався тиловою підтримкою, забезпеченням хлопців з-за кордону. Я приєднався до групи, коли повернувся, в кінці березня — початку квітня, до України. І в той момент вже наша група була в Запоріжжі, після Запоріжжя був Харків довгий період. Оборона Харкова, де ми змогли трошки далі посунути на північному напрямку противника, трошки відтиснути його від Харкова. Був Бахмут, в якому ми здебільшого провели все літо. Брали участь у звільнені Балаклії, в Балаклійській операції, тобто в операції з якої почалося звільнення Харківської області. Звільняли Ямпіль, що на південь від Лиману — це була частина звільнення Лиману, тобто це була Лиманська операція і здебільшого працюємо, так працюємо на Бахмутському напрямку. На Донбасі, так склалося, що це в нас основний напрямок.
Але наш підрозділ немає конкретно визначеного місця, де ми діємо, нас кидають туди, де ми більш потрібні.
Що можете розказати саме про Бахмутський напрямок. Є такі побоювання, що росіяни будуть намагатися зараз перекинути війська з Херсону, звідки вони втекли.
Бахмутський напрямок, після Лисичанського він завжди був найскладнішим, і зараз його всі називають найскладнішим напрямком, бо для армії Росії він в пріоритеті. Я б сказав, у них стоять політичні задачі, ось політична задача у них поставлена "звільнити" Донбас, звільнити як вони кажуть -"звільнити". Захопити Донбас і вони докладають всіх зусиль.
Але Бахмутський напрямок я вам скажу, я його бачив влітку, я його бачу зараз — він змінюється і характер бойових дій тут різний. Влітку тут дуже чуттєво відчувалася перевага противника в артилерії, було дуже складно працювати, вони крили всюди та вся, а зараз ситуація значно змінилася. Я б сказав як боєць, який перебуває безпосередньо на землі, на полі бою — ми відчуваємо і дякуємо нашій артилерії — ми відчуваємо паритет, а іноді й перевагу нашої артилерії над артилерією противника. Вони тут уже не діють такими великими механізованими групами, як вони заходили на Лисичанськ, де вони формували колони по 15 - 20 одиниць техніки й намагалися штурмувати. Ми тут бачимо піхотні дії противника, невеличкими групами, вони вже стали набагато обережнішими, відчувається що у них вже значно менше засобів, ніж було, ніж ми бачили влітку. Але все одно — напрямок залишається складним. Тому що з неба дуже гарно видно, багато, і якщо схарактеризувати художньо те, що відбувається на Бахмутському напрямку, це дуже схоже на напад тарганів. Коли вони повзуть, їх давлять, їх знищують, вони зазнають величезних втрат, але знову повзуть, знову заходять, створюють нові групи, ці групи спочатку виявляються, знищуються, мають великі втрати, а за ними нові, нові, нові. Інакше як напливом тарганів я це назвати не можу.
Бої важкі, але сказати, що противник тут досяг якогось серйозного успіху за ці місяці — не можна. Просунулись на кілометр, там їх відбили на кілометр, і так потрошки, потрошки повільно підходять до Бахмуту, але їм це дуже дорого коштує, ну ми над цим працюємо.
Євгене, відправляйте їх додому, нам не важливо насправді чи поїдуть вони в чорних пакетах, чи поїдуть на своїх автівках, будуть тікати, але найголовніше щоб ми звільнили нашу рідну землю від цієї нечисті. Це інтерв'ю ми з вами влаштували саме задля того, щоб оголосити збір. Збір який я, Ірина Коваль, разом із телеканалом Еспресо розпочинаю для того, щоб купити безпілотники, які так необхідні нашим військовим. Євгене, я думаю що немає зараз людини, яка не знає або не розуміє для чого потрібні безпілотні літальні апарати саме на фронті та ще й на передовій, але буквально декілька слів скажіть нашим читачам.
Переоцінити зараз важливість безпілотного літального апарату в цій війні яку ми ведемо, яку ми бачимо, дуже складно. Безпілотник бачить поле бою, безпілотник бачить противника, безпілотник бачить наші сили, безпілотник може наводити артилерію та інші засоби ураження, а також авіацію, міномети, все що завгодно. Буває стрілкову, не те що стрілкову зброю, але коригуємо вогонь. З точки зору управління військами — безпілотник фактично допомагає командуванню бачити те, що відбувається на полі бою і підвищує рівень керування військами на полі бою. Безпілотник сам є зброєю, ми знаємо, що безпілотники сьогодні кидають різні вибухонебезпечні предмети на голови противників і на техніку. Є безпілотники-камікадзе, які також знищують і піхоту і техніку противника, я думаю що саме перевага в безпілотній авіації сьогодні є одним із ключових факторів, який дозволяє нам мати значно менші втрати, ніж противник і діяти на полі бою значно ефективніше. І ми працюємо над тим, щоб цю перевагу не тільки зберегти, а й помножити.
Світовий день стає короткий і ті дрони, якими ми користуємось, сьогодні здебільшого основний дрон є МАВІК 3 звичайний — він вночі сліпий. А день дуже короткий, і вночі противник має можливість розслабитись. Ми вважаємо, що це несправедливо, ми вважаємо що не можна давати відпочинок противнику ані вдень, ані вночі, тому нам потрібні МАВІКи з термальними камерами, тобто з тепловізійними камерами, які дозволять нам працювати в темну пору доби, що зараз стає дуже довгою. І це дуже-дуже-дуже-дуже … не знаю як оцінити вклад такий, якщо ми зможемо додатково отримати ще термічні камери з дронами — з вашої сторони це буде дуже серйозний вклад в нашу перемогу.
Я хочу подякувати вам Євгене, можливо ви ще можете нам розказати, буквально коротенько історію, яка вам найбільше запам’яталося коли ви знаходилися там на сході, і зараз ви там перебуваєте, яка може потішити можливо наших читачів і додати їм натхнення задля того, щоб вони ще раз розуміли, наскільки важливі БПЛА?
Згадав таку історію — це просто історія, яка коли трапилась, мені самому підняло настрій дуже, додало натхнення. Це була операція за Ямпіль, коли було уже зрозуміло, що наші війська зайшли в Ямпіль, що Ямпіль під нашим контролем і починається зачистка, ще до заходу сонця командування дало нам задачу повертатися на базу. Але за власною ініціативою ми вирішили використати дрон який у нас був експериментальний, який міг літати на великі відстані, пролетіли за Ямпіль 11 кілометрів і раптом побачили склад з боєприпасами й там якісь "орки" шарилися. Дрон, на жаль повернутися не зміг, але ми підняли ще "пташки" і цей склад дуже красиво загорівся. Дуже швидко і красиво загорівся, палало так, що ми навіть вночі, виїхавши на 20 кілометрів, бачили зарево. Було так приємно, і так надавало сил — ця історія показує що і МАВІКи у нас, взагалі дрони — це розхідний матеріал, вони витрачаються, на жаль, але поміняти один дрон на цілий склад боєприпасів і техніки — ми вважаємо це економічно вигідно.
Пане Євгене, я хочу насправді подякувати вам за сьогоднішню розмову, подякувати вам за те що ви захищаєте нас і за те все, за ваш неймовірний вклад, передати усім вашим побратимам величезний привіт від нас. А я закликаю усіх — донатити і долучатися.
І я вам дякую, бережіть себе!