Кураж російських агресорів був такий великий, що вони навіть знищили цілу вулицю у власному селищі, втім, я думаю, що ніяких особливих емоцій це в них не викликало: якщо потрібно досягати якихось цілей, росіяни готові бомбити та обстрілювати власну територію - це ми прекрасно знаємо.
Читайте також: Ракетна атака РФ 2 січня: у Києві та Харкові загинуло 5 людей, більше ніж 120 постраждали
Зараз російські пропагандисти будуть говорити про те, що насправді Путін мститься українцям за Бєлгород, однак виникає питання: а в чому полягала помста всіх інших злодійських обстрілів з боку Російської Федерації, за що мстився Путін, скажімо, 24 лютого 2022 року, коли ніхто навіть і не думав, що населені пункти РФ можуть бути під обстрілами безпілотників? Звичайно ж, ми розуміємо, за що Путін мститься Україні, чому він намагається знищити українські міста - це помста за те, що Україна існує, а українці бажають боротися за суверенітет і незалежність власної держави; помста за те, що не виправдовуються марення Володимира Путіна, який був упевнений, що він буквально за кілька днів знищить ненависну йому державу і створить умови для приєднання більшої частини її території до Російської Федерації; помста за те, що не виправдовується марення Путіна та інших чекістів щодо створення імперії, яка знову, як і в радянські часи, буде погрожувати всьому цивілізованому світові вже в нових кордонах - Радянського Союзу.
Фактично, українці зупинили реалізацію масштабного геополітичного плану російського керівництва, який має на меті знищення державності не тільки України, але й колишніх радянських республік, повернення Росії, як кажуть у Москві, до кордонів Радянського Союзу 1991 року.
Путін мститься Україні за те, що вона гальмує виконання цього людиноненависницького плану. І тому можна зрозуміти, якими є його наміри: якщо є можливості, треба знищити якомога більше української території, поступово перетворюючи її на інфраструктурну пустелю; треба добитися, щоб якомога більше українців загинуло у війні з російською армією. Для цього Путін мобілізує все більше й більше власних земляків на цю криваву війну і треба створити умови для того, щоб все більше й більше українців виїжджали за кордони власної держави, таким чином звільнюючи місця для громадян Російської Федерації, які будуть переселені на "очищені від ворога" землі після того, як російська армія врешті-решт окупує всю Україну і план Володимира Путіна щодо приєднання наших територій до Росії буде втілений у життя.
Так, це і є цілі путінської війни на виснаження, яка замінила російському президентові та його соратникам план бліцкригу - після одного фіаско Путін, очевидно, бажає зазнати іншого, однак набагато більше розтягнутого за часом. На відміну від бліцкригу, який відбувався усього кілька тижнів, ми з вами розуміємо: війна на виснаження - це війна на роки й для того, щоб вона не закінчилася катастрофою для України, це має бути обопільна війна на виснаження - тобто й самої Російської Федерації, її людських, економічних, воєнних ресурсів, можливостей завдавати ударів по Україні.
Таким чином, ми з вами маємо думати не про те, як заспокоїти російського президента Володимира Путіна. Тому що заспокоїти його не вдасться - він і так абсолютно спокійний, холоднокровний і продовжує втілювати в життя свої плани винищення ненависної йому держави. Ми маємо думати про те, як посилити власні системи протиповітряної оборони, розуміючи, що такі обстріли будуть буденністю в українських містах, можливо, протягом довгих років війни на виснаження.
Чим менше у Володимира Путіна буде можливості вражати цілі, тероризувати українських громадян своїми БПЛА, а також безпілотниками, які постачаються з Ірану та інших терористичних країн, тим швидше у РФ зрозуміють, що війна на виснаження призводить до досить неприємних результатів для самої Росії.
Звичайно, потрібно створювати умови для власного ракетного виробництва і для виробництва власних дронів. Як я вже казав, війна на виснаження має бути обопільною. Ми маємо з вами стати свідками того, як безпілотники атакують військові об'єкти в містах самої Російської Федерації, як знищується інфраструктура агресора, як громадяни Росії усвідомлюють небезпеку цієї війни для них, адже до сьогоднішнього дня війна так і не прийшла на російську територію. Ми бачимо, тільки у прикордонних з Україною областях Російської Федерації, таких як Бєлгородська, можна зараз говорити про певні наслідки війни, але Росія - це держава, яка, по суті, зорієнтована на Москву. Добробут російської столиці й буде означати, що Володимир Путін може продовжувати війну на виснаження проти України стільки, скільки йому заманеться, що переважна більшість громадян РФ буде вважати, що ця війна їх не стосується і що вони ніяк не можуть вплинути на рішення власної влади, навіть якщо вони вважають за необхідне припинення військових дій на українській території.
Тільки зміна настроїв у столиці, дестабілізація самого режиму, коли б вона не відбулася, створить певні умови для політичного вирішення кризи, яка розпочалася не 2022-го чи 2014 року, а 1991-го - після проголошення незалежності України, коли в Москві все одно вирішили, що рано чи пізно вони повернуть колишні радянські республіки до так званої рідної гавані.
Росія має раз і назавжди, коли б це не відбулося, відмовитися від цих амбіцій, і саме тоді ми будемо вважати незалежність України, як і інших колишніх радянських республік, доконаним фактом світової історії. До цього моменту наша державність і безпека як була, так і буде під вічною загрозою нападу колишньої митрополії. Більшість громадян якої впевнені в справедливості своїх імперіалістичних і шовіністичних амбіцій.
Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.