У 80-х роках минулого століття постмодерністи потопили корабель європоцентризму й оголосили, що з минулого в майбутнє (з бідності до багатства) можуть вести кілька шляхів, тож не обов'язково наслідувати мертвих білих чоловіків. Сьогодні сумніватися у мультимагістральності історичного процесу вважається дурним тоном, та й будемо відверті, поліцентричність краще пояснює історію, ніж європоцентризм. В принципі, сучасна Україна може за допомогою такого підходу подолати багато комплексів "не такого" минулого.
Однак дивовижним (чи навпаки, логічним) чином така установка збігається з тим, що проповідували російські консерватисти ще у 1830-х роках — в рамках ширшої європейської дискусії про Зондервеґ ("окремий шлях"). І якщо Чаадаєв бентежився через осібність російського шляху, то Краєвський вважав це нормальним:
"Разумеется, на земле одна истина, одно добро, одна красота; но постепенное приближение духа человеческого к той высоте, на которой предстоят нам эти светозарные идеи, приближение, называемое образованием, разве непременно должно совершаться только одним путем, пробитым европейцами?".
Якщо сучасний західний підхід про мультивекторність історичних шляхів (читай: новий канон) вірний, то значить — російські кромешники мали рацію? Росія — дійсно окремий світ?
Читайте також: Про сувору правду глобального буття
До появи теорії окремих цивілізацій залишалося ще років зо тридцять, але це інша тема.
І ось тепер непозбувно бентежуся я. Якщо сучасний західний підхід про мультивекторність історичних шляхів (читай: новий канон) вірний, то значить — російські кромешники мали рацію? Росія — дійсно окремий світ? І якщо так — то Заходу доведеться поважати її самобутність, як навчилися поважати права різноманітних меншин?
Чи все ж таки старі європоцентристи (чоловіки, та ще й мабуть, сексисти й расисти якісь, а то й рабовласники) мали рацію — і є лише один шлях прогресу?
Питання гадські ці...
Про автора: Сергій Громенко, журналіст, експерт з безпекових питань
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.