Гріфіт працює з полоненими російськими окупантами на Донеччині. За три місяці він допитав понад пів сотні рашистів. Ексклюзивно для Еспресо він погодився розповісти про тонкощі цієї роботи й описати портрет російського окупанта.
Специфіка роботи підрозділу, де служить воїн з позивним Гріфіт, є засекреченою. Все, що нам вдалося дізнатися щодо його роботи: воїни проводять допит полонених росіян, а також повідомляють родичам цих окупантів, що вони потрапили в полон. Спілкувався з розвідником Артем Лагутенко.
"Бог дав, бог узяв" - так реагують російські матері, коли дзвонимо їм повідомити, що син у полоні
Ти займаєшся допитом полонених. Правильно?
У тому числі.
А які ще в тебе обов'язки? Що ти ще можеш сказати?
Ймовірно, більше нічого.
Тобі подобається спілкуватися з полоненими росіянами?
Так, мені це цікаво.
А ти не відчуваєш при цьому якийсь наплив негативу? Умовно тобі там після кількох днів поспіль допиту росіян не хочеться йти бухати два дні?
Тут є такий кумедний ефект. Коли ти багато часу проводиш з ними, багато спілкуєшся, ти зі своєї бульбашки інформаційної потрапляєш у їхню. І від цього насправді доводиться трохи відходити. Але з часом набуваєш навички, щоб це на тебе не чинило негативного впливу.
Як тобі доводилося спочатку виходити з цього?
Якихось особливих тут технік і навичок немає. І це не викликає особливої депресії чи бажання випивати три дні після цього. Просто ти ніколи не забуваєш, хто сидить перед тобою. Перед тобою сидять вороги, які тебе будь-якої миті могли вбити.
Ставлення росіян до війни змінюється, коли вони потрапляють на фронт
Такі речі, які потім тригерять суспільство, їх і не доводиться питати. Цікаві самі історії орків. І ці історії хотілося б робити публічнішими, і щоб їх слухали і росіяни теж. У них немає нічого вигаданого. Вони мають можливість виговоритися про те, як вони потрапили на фронт. Яким було життя в Росії, яким було життя на фронті, яка була їхня мотивація воювати і яких вона зазнавала змін уже після того, як війна тривала. Тобто, ставлення росіян, які воюють, до війни, - воно теж не постійне, воно теж зазнавало змін.
Російське міноборони бреше зекам про те, чим вони займатимуться на фронті: м’ясні штурми замість роботи в тилу
Вони (полонені окупанти, - ред.) дуже різняться між собою. Є різні категорії. Контрактники, деенерівці, зеки. Вони розповідають різні історії, у них різна мотивація, різна історія потрапляння на війну. Із зеками цікавіше, ніж з усіма іншими, працювати. Здебільшого мотивація, за їхніми ж словами, – вийти якнайшвидше на волю. Їм міноборони обіцяє контракт на пів року, всі соцвиплати, всі соцгарантії, скасування терміну, який вони сиділи. І що з них знімають провину перед суспільством, що вони очищаються. Вони з таким бажанням укладають контракт. Їм обіцяють, що вони сидітимуть десь на третій лінії або взагалі займатимуться будівництвом на окупованих територіях. Саме тому вони погоджуються. Багато хто з цих зеків – це "Шторм-Z", не пішли у "Вагнер" спочатку. Тому що "Вагнер" робив свою рекламу, прямо готуючи їх до війни. Говорячи, що ви воюватимете, ви штурмовики. У "Шторм-Z" такого немає. Їх масово дурять. Їм обіцяють чи тил, чи якісь роботи. Вони на це йдуть. А коли вони приїжджають на війну, вони потрапляють у сувору реальність, коли ними затикають найнебезпечніші ділянки, окопи. Їх нормально не організовують. Ними також закривають потребу в постійних штурмах українських позицій.
За спроби втечі мобілізованих кидають у калюжу, змушують у ній плавати й стріляють довкола
Фото: Артем Лагутенко
Розкажи цікаві історії полонених, які тобі траплялися.
Можу згадати. Був один російський офіцер. Офіцер на рядовій посаді. Він був старшим лейтенантом, а його відправили звичайним стрільцем до стрілецького підрозділу, хоча він артилерист. Просто не було артилерії в цих артилеристів. Їх перевели у стрільці. А те, що він офіцер, – мабуть, у нього були не дуже хороші якості перед командирами. Але не в цьому справа. Він тікав з позицій після мобілізації вже тут, на Донбасі, дев'ять разів. Має дев'ять спроб втечі. Насправді багато росіян намагаються тікати з позицій. Вони їх ловлять. У них поставлена на потік спроба їх ловити на КПП, містом. І ось його дев'ять разів ловили. Його кидали в яму - це один із таких заходів боротьби з утікачами. У ямі їх морять голодом кілька днів, б'ють кийками. Возили його в посадку. Це ще один такий цікавий широко розповсюджений спосіб боротьби. Вивозять у посадку, там їх б'ють та імітують розстріл. Заряджають автомат, ставлять до голови та кажуть, що зараз розстріляють. А потім відпускають і кажуть: якщо ти так ще зробиш, то тепер точно. І одного разу цього полоненого і ще кілька інших з його підрозділу, хто намагався втекти, комбат кинув у калюжу. І що цікаво, комбат був із так званої ДНР, а це були російські мобілізовані. Він їх кинув у калюжу, змусив плавати їх калюжею і стріляв автоматом у землю біля них.
Росіян у військкомати здають їхні ж близькі
У мобілізованих найпоширеніша відповідь: нас змусили, спіймали і втекти можливості вже не було. І вони скаржаться, як насправді їх ловлять військкомати. Десь знімають навіть людей із броні на підприємстві. У когось був випадок: знайома здала одного мобілізованого з Далекого Сходу. У нього подруга працювала у військкоматі. І вона йому одного чудового дня, у вихідний, пише: а ти де? А він їй каже: я зараз у сестри в гостях. За годину приходить військкомат за адресою, і його одразу крутять до автобуса, на полігон дивізії.
Зв'язувалися, щоб повідомити родичів про те, що їхній син у цьому випадку був у полоні. І одразу кілька матерів відповідали, що вони не можуть упізнати свого сина. Що вони не можуть повірити, що це їхній син. І одна відповіла, таку фразу сказала: бог дав – бог узяв. Тобто вона вирішила, що її син загинув, а це не її син. І цю фразу інші полонені рознесли між собою. Вони були в такому шоці. Вони кілька днів потім обговорювали це. Вони не могли відійти від того, що мама іншого полоненого таке сказала. А потім у іншого полоненого теж мати сказала: я тебе не знаю, ти не мій син. Я не можу це пояснити, звідки це береться. Російські матері, реально це відбувається, вони не вірять, що їхні діти в полоні. І вони бачать їх – і вони їх буквально зрікаються. У мене немає цьому пояснень.
Питаю в полонених, чи вірять у перемогу: вони не вірять в успіх у цій війні
Чи сильно впливає на рішення рашистів іти воювати російська пропаганда й наративи, які використовують російські ЗМІ?
Так, безумовно. Пропаганда у них сильна. І багато років вона обробляє їхні голови. Вони в цьому інформаційному потоці варяться. Вони у ньому формуються. Формують свої хибні погляди. І багато хто сюди приходить і думає: ну так, тут зараз будуть війська НАТО, нацисти. Про це знають буквально всі полонені. Вони всі чули пропаганду. Їм ще тут у підрозділах таке додають. Але коли вони бачать реалії війни, яка вона насправді жорстока і страшна... І що відбувається на окупованих територіях... Бачать ці розбиті міста, які вони самі розбили... До них починає доходити, що на них особливо ніхто не чекав і сюди їх ніхто не кликав.
Я питав: чи вірять вони взагалі, що можуть перемогти? Об'єктивно? У них віри в перемогу немає. Вони розуміють, що нічого тут не зможуть. І, крім того, вони не розуміють, це вже стало мемом, цілі "СВО". Така фраза: вони не знають цілей так званої СВО.