Викладає у Київській школі економіки, є науковим співробітником навчального закладу. А також викладачем Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
В ефірі програми “Еспресо: капітал” він розкрив своє ставлення до зміни голови правління “Нафтогазу”, зробив прогноз щодо співпраці з Міжнародним валютним фондом (МВФ) та розповів, як змінювалася оцінка макроекономічної ситуації з боку ICU. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.
Цього тижня дуже гучно обговорювали зміни у “Нафтогазі”, зокрема, відставку Андрія Коболєва та призначення на його місце Юрія Вітренка. Про що це свідчить, яка ваша позиція з приводу цих змін?
Мені здається, те, що зараз відбувається в “Нафтогазі” та окремих інших державних компаніях є яскравим свідченням того, що уряд і влада загалом вирішила, що та система корпоративного управління, яка створювалася протягом останніх років їх не задовольняє і вони воліли б краще повернутися до певного ручного управління державними компаніями, мати можливість змінювати менеджмент цих державних компаній. І, відповідно, більш гнучко реагувати на ті чи інші потреби.
Тобто йдеться про те, що уряд втратив контроль над державними компаніями і зараз хоче його відновити, чи все ж таки йдеться про те, що тепер відчуватимемо якісь політичні впливи на державні компанії?
Мені здається, якраз і те, й інше. Уряд зараз намагається відновити повний контроль над державними компаніями, над певними аспектами їх операційної діяльності. І, власне, це означає, що може посилитися політичний вплив на діяльність державних компаній.
Як в ідеалі має бути? Мені, як людині зовні здається логічним, що якщо ви є власником компанії, то ви маєте на неї впливати, на її роботу. Якщо уряд є власником “Нафтогазу”, то має на неї впливати.
А з іншого боку ми бачимо багато критики щодо того, як відбулися ці кадрові зміни.
Однозначно — уряд як головний акціонер цих компаній має визначати основну мету діяльності цих компаній і затверджувати їх фінансові плани, відзначати пріоритети їх діяльності і так далі.
Однак, якщо ми говоримо про операційну діяльність цих компаній, то все-таки мені здається, що менеджмент плюс наглядові ради мають теж бути значно впливовішими, а не бути на гачку у уряду, у тих політичних сил, які ці компанії контролюють.
Проблема в тому, що уряд має визначати політику цих компаній. Однак уряд не може бути ефективним менеджером для кожної з 3 тис з гаком державних підприємств, які на сьогоднішній день є в Україні. Цим мають займатися професійні менеджери.
Зрозуміло. Тобто потрібно чітко розділити якісь політичні рішення і рішення операційного характеру.
Це на сьогоднішній день є найкращою практикою. І, власне, я б як кінцевий бенефіціар, кінцевий акціонер цих державних компаній, як громадянин України, хотів би, щоб державні компанії слідували цій практиці.
Як відреагували наші кредитори — Міжнародний валютний фонд (МВФ), можливо, інші великі міжнародні організації або навіть країни на такі зміни. Чи наші відносини з ними покращилися внаслідок цих змін, чи навпаки?
Навряд чи ми зможемо такими діями покращити відносини із МВФ і з іншими західними партнерами, оскільки якраз реформа корпоративного управління в державних компаніях була одним з важливих елементів тих макроекономічних та інших реформ, які відбувалися після революції 2014 року.
А взагалі, які в нас зараз відносини з МВФ? Здається, ми досі в кредитній програмі, але траншів не отримували вже доволі довго.
Відповідно до офіційних комунікацій уряду і МВФ ми знаходимось в активному переговорному процесі. Але, як ви правильно підмітили, з того часу як у червні була затверджена програма stand by і Україна отримала перший транш за цією програмою, на жаль, перегляд цієї програми, тобто етап, коли Україна може отримати наступний транш, він, на жаль, не відбувся.
Переговори тривають через низку проблемних питань, які виникли скоріше через те, що Українська влада, різні її гілки робили ті чи інші кроки, які не узгоджувалися з досягненнями попередніх програм. Можна говорити про певний реверс тих досягнень, які були у попередні роки.
Відповідно, ми поки що не знаємо, коли отримаємо чергову порцію дуже вигідного для України кредиту. Чи можемо ми взагалі без цих грошей пережити цей рік, чи вистачить нам запасів?
Знаєте, ще нещодавно я очікував, що в цьому році Україна буде спроможна провести цей перегляд програми з МВФ і отримати новий транш. Однак після скандалу в “Нафтогазі” і після інших певних змін у керівництві інших державних компаній, мені здається, що шанси, що уряд зможе отримати якийсь транш за цією програмою, вони стають мізерними, менше 50%.
Тому скоріше за все ми будемо жити по певному альтернативному сценарію, відповідно до якого кошти МВФ та інших офіційних кредиторів треба буде заміщувати ринковими залученнями.
Тобто розміщенням боргових паперів на зовнішніх ринках?
Так, розміщенням євробондів. І, мені здається, що той крок, який пару тижнів тому зробив Мінфін, розмістивши на міжнародному ринку капіталу єврооблігації України на суму $1,25 млрд є теж певним знаковим сигналом до того, що українська влада вже не настільки розраховує на подальшу підтримку з боку МВФ в контексті отримання кредитних траншів.
Перед тим, як поговорити на інші теми — ми запитали перехожих на вулицях. Запитали, чи збираються вони робити якісь великі придбання цього року, чи будуть заощаджувати гроші. Так ми зрозуміємо економічні настрої людей.
Звісно, це не соціологія, це випадкові люди на вулиці. Але показово, більшість сказали, що вони збираються щось заощаджувати, а не купувати — жоден не сказав, що щось збирається купувати.
Просто комусь є що заощаджувати, а в когось немає.
Про що свідчать такі відповіді? Чи ви погоджуєтеся, що зараз такі настрої зу людей — скоріше накопичувати, заощаджувати, ніж витрачати?
Ви абсолютно правильно сказали, що це не є соціологічним опитуванням. Це дуже мала вибірка для того, щоб робити певні висновки. Однак певна кореляція з тими макроекономічними тенденціями, які ми спостерігаємо останній рік — вона все ж таки спостерігається.
Тому що минулоріч внаслідок пандемії населення України достатньо суттєво збільшило рівень своїх заощаджень. Ми це бачимо також на макроекономічних показниках, на співвідношенні рівня заощаджень до ВВП, який був максимальним з 2015 року.
Власне, цьогоріч я очікую, що на тлі виходу економіки України з кризи купівельна спроможність громадян буде покращуватися. І також буде певним чином зростати їх схильність до споживання. Тобто потрошки рівень схильності до заощаджень буде зменшуватися. Це, власне, один з факторів, який має підтримувати економіки України.
Знову ж таки, багато буде залежати від того, наскільки вдалим буде вихід економіки з цього пандемічного стану, оскільки в цьому аспекті багато що залежить від того, наскільки ефективною буде вакцинація. Ну, і також наскільки суттєвими будуть фіскальні стимули з бюджету на підтримку бізнесу та громадян.
Ось, власне, ви згадали і про вакцинацію. Здається, ваш останній аналітичний огляд економіки України і прогнози якраз стосуються вакцинації, ви якось так художньо назвали цей документ — “вакцина для економіки України”, якщо не помиляюся.
Водночас ви переглядали свої прогнози, і в гірший бік переглянули зростання ВВП. З чим пов’язаний перегляд у гірший бік? Які у вас прогнози, які очікування на цей рік щодо економічного зростання та інших показників?
Наш попередній грудневий аналітичний звіт, макроекономічний прогноз був присвячений темі вакцинування. Він мав назву “імпульс для економіки від вакцин”. І якраз у грудні ми достатньо оптимістично дивилися на ситуацію в економіці України. Ми очікували, що ті імпульси, які отримує і світова, і українська економіка як від вливань урядів і центральних банків, так і від вакцин, він дозволить економіці швидко відновиться.
Ми очікували, що економіка цьогоріч зросте на 5,6% після падіння на 4% минулоріч. Однак пару тижнів тому ми опублікували наш новий макроекономічний огляд, який ми назвали не так оптимістично. Його назва — “українська економіка на перепутті” — говорить про те, що наразі ми бачимо достатньо рівні можливості як для швидкого зростання, так і для падіння. І ми знаходимось на тому перепутті, від якого можемо піти як вгору, так і вниз.
Ми знизили для нашого базового сценарію прогноз економічного зростання на цей рік до 5,2%. І основним чинником цього перегляду прогнозу було погіршення нашого бачення того, як буде відбуватися вакцинування у країні і наскільки ефективно Україна зможе пройти цей рік без жорстких локдаунів.
Про перепуття. Які дії уряду можуть нас зсунути у бік зростання економіки, а які, навпаки, зашкодити?
На мою особисту думку якраз ті дії, які ми зараз бачимо у сфері корпоративного управління, як я вже сказав, достатньо суттєво знижують ймовірність того, що цьогоріч буде досягнута угода із МВФ і буде отриманий новий транш. Це дуже сильно збільшує вартість обслуговування державних боргів і цьогоріч, і наступного року.
Наприклад, за нашими оцінками ми очікуємо, що наступного року у сценарії без МВФ обслуговування тільки зовнішнього боргу буде дорожчим на $100-150 млн. Це ті кошти, які недоотримає населення, бізнес у вигляді тих чи інших фіскальних видатків бюджету. І якраз цей фактор сприятиме тому, що економіка буде виходити з кризи повільніше, ніж вона могла б за наявності таких стимулів.