Еспресо розповість, як виникло НАТО, якими є його основні стандарти та які з них прийняті в Україні.
Про що у статті:
Фото: Вікіпедія
Історія виникнення НАТО (Північноатлантичного альянсу, англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO) безпосередньо пов’язана з подіями і наслідками Другої світової війни. Найстрашніший конфлікт в історії людства показав, який світ вразливий, якщо не створити чіткого механізму захисту країн від потенційних агресорів.
Після Другої світової країни Європи зазнали великих руйнувань та людських втрат, тому шукали можливості для того, щоб не опинитися в новій війні у світі, що все більше ставав полярним: капіталізм проти комунізму. Тоді стартувало багаторічне суперництво між Сполученими Штатами та СРСР, відносини між якими лише гіршали.
У 1947 році президент США Гаррі Трумен виголосив доктрину, яка підкреслювала необхідність стримування поширення комунізму та допомоги країнам, які опинилися під загрозою. У тому ж році США запропонували Маршаллівський план — економічну допомогу для відновлення європейських країн, що також мала стримувати поширення комунізму і все більше спрямовувати Європу в орбіту впливу американців.
Важливою подією, яка показала розбіжності між США та СРСР, стала блокада Західного Берліна росіянами у 1948-1949 роках. Це була спроба змусити західні секції Берліна, що були під контролем США, Франції та Великої Британії, прибрати під вплив Радянського Союзу. Однак американські та британські війська організували повітряний міст для постачання і таким чином вдалося уникнути війського загострення.
4 квітня 1949 року 12 країн (Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Сполучене Королівство та США) підписали Північноатлантичний договір, який став наріжним каменем для утворення НАТО. Головною метою була колективна оборона від можливої агресії СРСР та інших комуністичних країн.
Коли Радянський Союз зробив свою першу ядерну зброю, світ став поділений між двома наддержавами. Радянці продовжували тиснути, щоб розширити свій вплив на весь Берлін, однак коли Федеративна Республіка Німеччина приєдналася до НАТО, тоді СРСР у відповідь створив у 1955 році Організацію Варшавського Договору. Ця подія остаточно закріпила біполярність світу на подальші 36 років до моменту, поки СРСР не розпався, а до НАТО приєдналися ряд колишніх соціалістичних республік.
Фото: gettyimages
Як і кожна велика структура, Альянс потребує напрацювання спільних документів, які уможливлюють його роботу та дозволяють арміям країн-членів діяти злагоджено. Для цього і були розроблені стандарти НАТО.
За майже 65 років історії, в Альянсі напродукували майже 1,2 тис. різних стандартів, що включають технічні характеристики, процедури тренувань, комунікаційні стандарти, навіть екологію та багато іншого. Та головна їхня мета – сумісність між військами різних країн-членів НАТО, щоб забезпечити спільність та ефективність сил Альянсу реагувати на будь-які загрози для країн-членів НАТО.
Це не означає, що всі армії стають однаковими. Зберігаються внутрішні особливості, однак у загальних рисах помітні одні стандарти. Тобто ніхто і ніяким чином не може зобов’язати державу-члена НАТО запроваджувати абсолютно всі стандарти Альянсу. Тож, справа не в тому, щоб прийняти їх усі і ти вже автоматично член НАТО, ні, багато з них рекомендаційні і можуть обговорюватися. До того ж, в окремих випадках запровадження є недоцільним. Наприклад, в Чеській Республіці відсутні військово-морські сили і тому їм не потрібно ратифікувати та запроваджувати стандарти військово-морської тематики. Також для аналогії розуміння, можна порівняти з країнами-членами ЄС, які попри, здавалося, однакові стандарти, мають внутрішні особливості, хоча в цілому зберігають схожість.
Головні стандарти Альянсу включають в себе:
Ознайомитися зі всіма стандартами (1143 позиції), можна за посиланням.
Стандарти НАТО регулярно оновлюються та пристосовуються до змін у військовій технології та стратегії. Треба розуміти, що вся ця стандартизація є не самоціллю, а одним із ключових факторів підвищення спроможностей Збройних сил країн-учасниць. Тому їх не просто приймають задля прийняття, а впроваджують у свої війська для посилення армії.
Загалом у НАТО визначають три важливі рівні стандартизації: сумісність, взаємозамінність та уніфікацію. Так, сумісність (compatibility) є здатністю двох та більше підрозділів чи предметів постачання (частин обладнання, матеріалів) до функціонування в одній системі або середовищі без взаємного втручання. Ваємозамінність (interchangeability) – здатність двох та більше підрозділів чи предметів постачання, які мають однакові функції чи характеристики, бути заміненими одне одним без переозброєння або перенавчання (стосовно підрозділів) чи перероблення або дороблення (стосовно предметів постачання). А уніфікованість (commonality) – є вищим рівнем стандартизації, коли реалізована здатність груп або окремих осіб, організацій або країн використовувати загальні доктрини, процедури або обладнання одне одних.
Варто також розуміти, що стандарти НАТО – це лише невеличка частина документів Альянсу, яка направлена виключно на забезпечення досягнення оперативної та технічної сумісності сил оборони. Бо крім цього, в структурі існують керівні документи НАТО (рішення, політики, меморандуми Північноатлантичної Ради та вищих керівних органів НАТО), які спрямовані на широкий спектр державної політики щодо своїх збройних сил. В основному мова йде про:
Тому на загал НАТО має дуже великий бюрократичний апарат, покликаний допомогти країнам-членам відповідати вимогам Альянсу та рухатися в одному напрямку щодо оборонних можливостей.
Фото: Reuters
Цікавий момент, про який не всі знають, що Україна, а точніше УРСР, вперше подала заявку на вступ до НАТО ще у 1954 році! Хоч це звучить дивно, але це історичний факт. Адже в СРСР роздумували над тактикою "троянського коня", щоб стати частиною організації і зсередини впливати на неї. Ідея була в будь-якому разі виграшною, бо коли не приймають, значить – це вороже до них середовище, а якщо приймуть – додатковий вплив. 31 березня 1954 року СРСР направив західним країнам прохання про вступ до НАТО. Одночасно з СРСР, але окремо від нього, заявки подали формальні країни-засновниці ООН – Білоруська і Українська РСР. Та 7 травня 1954 року США, Франція і Велика Британія, звісно, відповіли відмовою.
Тож, відносини між вільною Україною й НАТО почалися практично від початку незалежності нашої країни. У 1992 році Київ приєднався до Ради євроатлантичного партнерства. У 1994 році Україна першою серед пострадянських держав уклала рамковий договір з НАТО в рамках ініціативи "Партнерство заради миру". У 1997 році було підписано важливий документ – Хартію про особливе партнерство НАТО та України.
Однак у суспільній думці пострадянської країни довгий час більшість населення асоціювала Альянс, як щось негативне, що становить загрозу, забуваючи, що НАТО придумали для оборони, а не нападу. Бо таку ідею роками нав’язував Радянський Союз, а згодом і РФ. Тому влада України маневрувала, говорячи то про позаблоковість країни, то про далеку перспективу членства. Однак за президенства Віктора Ющенка, який мав політичну волю щодо цього питання, Україна таки подала заявку на отримання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) у 2008 році. Але на той час лідери НАТО не бачили Україну в Альянсі, підігруючи політиці Кремля і не бажаючи конфліктувати з президентом РФ Володимиром Путіним.
Та все змінилося, коли проросійський президент України Віктор Янукович втік у Ростов, а РФ незаконно анексувала Крим і почала війну на Сході України. Це витверезило значну частину українського суспільства та змінило думку багатьох політиків вільного світу. Тому з 2014 року співпраця України та НАТО вийшла на якісно новий рівень. Інструктори НАТО почали навчати українських військових у навчальному центрі Міжнародний центр миротворчості та безпеки у Яворові, а українські офіцери мали можливість вчитися в країнах Альянсу.
У 2015 році було оприлюднено нову редакцію Військової доктрини України, де було сказано, що наша держава вважає пріоритетним завданням поглиблення співпраці з НАТО та досягнення до 2020 року повної сумісності ЗСУ з арміями країн — членів НАТО. З того часу у ЗСУ почали поступово впроваджувати славнозвісні стандарти Альянсу. Бо до цього в українській армії навіть не було єдиного стандарту щодо одягу військовослужбоців, тому шлях виявився довгим.
Як зазначають у Міноборони України, запровадження стандартів НАТО в складові сектору безпеки та оборони країни "є одним із пріоритетних завдань для нашої держави на шляху до Альянсу". Справді, на початку 2019-го були внесені зміни до Конституції України, які закріпили євроатлантичний і європейський курс України.
Фото: armyinform
До повномаштабної війни, у 2021 році у Міноборони та Збройних Силах було запроваджено близько 300 стандартів і документів НАТО.
"Важливим етапом процесу запровадження стандартів НАТО є вивчення та порівняльний аналіз стандарту НАТО з національною нормативно-правовою та нормативною базою. Під час аналізу визначають спільні галузі та значні відмінності, можливість запровадження, часові параметри, фінансові витрати, порядок проведення заходів тощо. Саме на підставі цього аналізу ухвалюють рішення щодо доцільності та обсягів запровадження стандарту НАТО", - кілька років тому пояснював начальник Управління стандартизації, кодифікації та каталогізації Міністерства оборони України полковник Олександр Кумеда.
З початком повномасштабної війни, Україна неодноразово наголошувала, що вступ у НАТО є пріоритетним завданням. Зокрема у вересні 2022 року Україна подала заявку на пришвидшений вступ до НАТО. А суспільна думка серед українців виросла до майже 90%, що ми повинні бути в Альянсі (результати соціологічного дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у середині 2023 року). Однак на Вільнюському саміті НАТО, на який покладав великі надії президент Володимир Зеленський, що очікував запрошення України в Альянс, так і не сталося цієї довгоочікуваної події.
Читайте також: "Одного дня запитають, хто втратив Україну": що дав Україні саміт НАТО та чого боїться Альянс
Генсекретар НАТО Єнс Столтенберг повідомив тоді, що Україну запросять, коли "погодяться усі союзники й будуть виконані умови", хоча не зміг пояснити, про які саме умови йдеться. Та радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван визнав, що приєднання України до НАТО зараз означатиме війну Альянсу з РФ, а цього у світі не хочуть. Натомість для нас скасували план дій щодо членства (ПДЧ) і пообціяли після завершення війни, таки прийняти Україну. А наразі всіляко допомагати "стільки, скільки це буде потрібно".
Та як би там не було, у Збройних Силах України попри війну продовжують впроваджувати та запроваджувати нові стандарти НАТО. Більше того, війна їх пришвидшила, як мінімум щодо озброєння. Адже, по-суті, ЗСУ перейшли на зброю Альянсу, а це значить також стандарти по її використанню та ряд інших документів щодо уніфікації озброєння.
Ознайомитися з переліком чинних стандартів та керівних документів НАТО, які запровадженні Міноборони України, ЗСУ та інших складових сил безпеки і оборони можна за посиланням. Серед них можна виокремити декілька:
"Військова стандартизація. Правила розроблення термінологічних військових стандартів" (і ряд інших стандартів в цьому питанні);
Це чи не перша важлива складова стандартів, адже дозволяє військовим з різних країн розуміти одне одного.
"Навчально-бойові завдання та стандарти. Проведення бойових навчань" (і інші стандарти в цьому питанні);
Стандартизація для військових навчань за методикою НАТО.
"Логістика. Стандартні процедури НАТО щодо взаємної допомоги у сфері логістичного забезпечення" (і ряд інших стандартів в цьому питанні);
Також важливі стандарти, які покращують роботу із забезпечення військових.
"Якість товарів, робіт і послуг оборонного призначення. Політика щодо інтегрованого системного підходу до якості на всіх стадіях життєвого циклу" (та інші стандарти щодо цього);
Важлива стандартизація якості починаючи від їжі до прийняття на озброєння артснарядів.
"Безпека боєприпасів та вибухових речовин" (та інші схожі постанови);
Тобто правила поводження та списання зброї за стандартами НАТО.
"Військовий зв’язок та інформаційні системи. Об’єднана модель обміну інформацією, що стосується консультацій, командування та управління" (та інші подібні стандарти).
Важливий стандарт, який забезпечує злагоджену модель управління, починаючи від простого солдата до генерала.
Крім цього є ряд точкових але важливих документів, починаючи з того, якою має бути "тепловіддача і фізіологічне оцінювання бойового одягу військовослужбовців", "маркування розмірів для забезпечення взаємозамінності бойового одягу військовослужбовця", "технічні вимоги до систем фарбування, стійких до впливу бойових отруйних речовин та дегазацйійних речовин, для захисту наземної військової техніки", та закінчуючи тим, "як лікувати захворювання, пов’язані з водолазними роботами", "поводження з полоненими" і "покращення практики та стандарти охорони довкілля у військових таборах" тощо.
Тож, підсумовуючи все сказане, стандарти НАТО – це про якість та уніфікацію військових сил країни відповідно до положень прийнятих Альянсом. Їхнє запровадження допомагає краще управляти та забезпечувати Збройні сили. Однак самі по собі вони не є запорукою успіху, оскільки важливим є саме їх впровадження на місцях, тобто, як те, що підписано зверху виконується у кожній частині та кожному підрозділі. Тому крім стандартів НАТО, що спрямовані лише на стандартизацію сил оброни всіх країн-членів, існують інші документи Альянсу, які, власне, розраховані на більш ширші положення щодо контролю з боку громадськості та антикорупційних структур, що стежать за дотриманням та покращенням прийнятих стандартів.
Читайте також: Армія зразка НАТО: де українські воїни навчаються за кордоном