Знову про мову. Бо комусь, бачите, заява міністра освіти й науки Оксена Лісового виглядає якоюсь надто різкою. І у дискусіях знову починає сновигати тінь Табачника.
Неглупі люди дістають методичку, якою користувалися всі російські агенти публічного впливу в Україні, й починають надавати їй нового життя. Ми знову чуємо ці безглузді порівняння зі Швейцарією, Канадою та іншими країнами, де державною є не одна мова або де люди спілкуються мовами інших народів чи країн.
Щоб порівнювати Україну зі Швейцарією, потрібно перенести Україну на місце Швейцарії, пройти абсолютно усі етапи становлення цієї держави з усіма нюансами, а тільки тоді закликати робити точно те саме, що роблять у Швейцарії. Аналогічно у випадку порівняння з Канадою чи іншою державою
Отже, щоб порівнювати Україну зі Швейцарією, потрібно перенести Україну на місце Швейцарії, пройти абсолютно усі етапи становлення цієї держави з усіма нюансами, а тільки тоді закликати робити точно те саме, що роблять у Швейцарії. Аналогічно у випадку порівняння з Канадою чи іншою державою.
Читайте також: Навіть якщо вчителі негайно вдягнуть вишиванки...
Коли ми говоримо про мову, парламентську республіку, бо десь воно працює чи хай навіть працює у більшості демократичних держав, то маємо розуміти одну просту річ — історія, традиції та виклики для конкретної країни формують для неї унікальні обставини. І не завжди щось, що десь працює добре, буде точно працювати в будь-якій іншій країні.
Невже війна Росії проти України з усією передісторією проблеми й усіма нюансами ще не переконала, що державна мовна політика Швейцарії й Канади та мовна політика України повинні базуватися на абсолютно різних підходах?!
Мисліть гнучкіше, шановні.
Про автора: Михайло Басараб, політолог.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.