Про те, що і слово може бути зброєю, відомо давно. І я навіть не так про війну інформаційну, хоча, як же без неї, як про вагу слова, яке не лише допомагає у війні на полі бою, а й саме по собі є цінністю, за яку варто воювати. Слово мовлене і слово писане, чи то пак набране певним шрифтом й розтиражоване під твердою чи м’якою палітуркою.
Утім про незбориму силу слова знаємо не тільки ми, а й наші вороги. У зв’язку із цим привернув увагу нещодавно оприлюднений у соцмережах список "екстремістської" літератури, рекомендований до вилучення з бібліотек на тимчасово окупованих росіянами українських територіях. На цей список можна було б і не звертати уваги, як і на інші приписи й розпорядження окупантів, та все ж він є цікавим лакмусом, кого російські спецслужби, а що за ним стирчать їхні вуха, думаю, ні в кого нема сумніву, вважають для себе "екстремістами". Отож, яких українських книжок вони бояться найбільше?
На цей список можна було б і не звертати уваги, як і на інші приписи й розпорядження окупантів, та все ж він є цікавим лакмусом, кого російські спецслужби, а що за ним стирчать їхні вуха, думаю, ні в кого нема сумніву, вважають для себе "екстремістами"
Читайте також: Мріяти під час війни
З цього списку видно, що на першому місці історичні тексти. Воно й не дивно, бо забери у народу пам’ять і роби з ним, що хочеш. А ще для них гірше, коли в одній особі історик і публіцист. Тому, як наслідок, серед небажаних для окупантів твори Володимира В’ятровича, Ярослава Грицака, Вахтанга Кіпіані, Олександра Палія, Сергія Плохія, Данила Яневського та інших. Серед рекомендованих до вилучення також збірки публіцистики Юрія Андруховича "Тут помер Фантомас", Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк" й Віталія Портникова "Дзвони Майдану". Власне, видання на історичну тематику й есеї та нариси про давні та не дуже історичні події, як-от Майдан, теми УПА й українсько-російських воєн як 1918-1921 років, так і теперішньої, у цьому переліку переважають. До речі, трапляються й закордонні автори, наприклад, дитячі комікси Кейті О’Нілла "Принцеса + принцеса". Навіть не здивувався.
Цей список стане додатковим стимулом для українського читача зацікавитися цими творами
Читайте також: Згадувати під час війни
Не забули окупанти й українську класику, як-от видання Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр", Бориса Грінченка "Ще не вмерла Україна" і Симона Петлюри "Народе український" і "Статті", проте інших наших класиків чомусь не згадують, либонь, уже вилучили раніше. Так само, як на мене, замало уваги поезії, знайшов у списку лише збірки Олександра Ірванця "Пісні війни" і Василя Неручка "В гніздах лелечих кулі димлять...". Зате сучасній українській прозі уваги куди більше. Серед рекомендованих до вилучення прозові твори Галини Вдовиченко "Маріупольський процес", Тимофія Гавриліва "Червнева злива", Олександра Гавроша "Нескорена Карпатська Україна", включно з п’єсою "Останнє танго в Хусті", Бориса Гуменюка "Блокпост" і "100 новел про війну", Тані Малярчук "Забуття", Марії Матіос "Приватний щоденник" і "Майже ніколи", Ярослава Мельника "Маша, або Постфашизм", Євгена Положія "Іловайськ"," П’ять секунд, п’ять днів" і "Мері та її аеропорт", Ірен Роздобудько "Ґудзик" і "Ґудзик 2. Десять років по тому", Артема Чеха "Район "Д" і "Точка нуль", Василя Шкляра "Чорний ворон" і "Чорне сонце", а в Юрія Щербака як публіцистика "Мій Майдан" і "Україна в епоху війн", так і роман-антиутопія "Час смертохристів".
Залишається сподіватися, що цей список стане додатковим стимулом для українського читача зацікавитися цими творами. Зізнаюся, було приємно у такій гідній компанії побачити і три своїх книжки. Дві вже давніші – повість "Останній герой" й антиутопію "Льодовик", а також "У степу під Авдіївкою", написану за власними недавніми воєнними враженнями.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1 окремої штурмової роти ДУК ПС.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.