Страх і огида в Чорнобилі, війна як збій системи і код смерті – 5 книг про прекрасне і потворне

Автор однієї з книжок цього огляду недаремно нагадує про те, що нас травмують не війни, особисті втрати чи природні катаклізми — нас травмує відокремленість. Адже сьогодні важливий єдиний порив, який зазвичай єднає фронт і тил - не за мир, а проти ворога. Натомість у "мирному" житті, як бачимо, бувають інші пріоритети. У тому числі, літературні

…Книжки, погодьмося, треба правильно називати, якщо бажаєш їм успіху, чи пак прагнеш популярності. Утім, тематика дослідження Олени Паренюк і Катерини Шаванової "Страшне, прекрасне та потворне в Чорнобилі" (К.: Віхола), здається, сама по собі залишається популярною, тож "Страх і огида в Лас-Вегасі" Гантера Томпсона, хоч і проситься до порівняння, утім, нехай трохи відпочине. І справді – хоч наука про радіацію об’єднує фізику, хімію, математику, біологію та сільське господарство, медицину й національну безпеку, але в Україні вона асоціюється лише з аварією на ЧАЕС. Щоразу в квітні, коли сталося це лихо, суспільство згадує про подію, а далі увагу привертає хіба щось екстраординарне. Або фейки чи міфи, пов'язані з аварією, які надзвичайно живучі цілорічно. Проте Чорнобиль – не декорації до комп’ютерної гри, а звична реальність, у якій ми живемо щодня. З наслідками аварії, що сталася понад 30 років тому, й атомними електростанціями, що живлять наші домівки. Тож у цій книжці ми не знайдемо звичного аналізу подій, що сталися 26 квітня 1986 року, чи історій ліквідаторів, але дізнаємося про основи радіаційної науки, познайомимося з людьми, які її творять, і зрозуміємо, що відбувається в Чорнобилі та яким може бути майбутнє радіаційної і ядерної безпеки у світі після  завершення війни в Україні. Хіба що недалека історія, саме перед початком війни, продовжує відлік трагічних днів Чорнобиля. Наприклад, інтерв’ю на "Суспільному", з якого починається книжка. "Тема важлива, герой розумний та в’їдливий, журналісти професійно ставлять актуальні на той час незручні запитання: "Що в Україні з радіаційною безпекою? Яке майбутнє туризму в зоні відчуження? Як ставитися до нещодавніх навчань Нацгвардії у Прип'яті?" Інтерв'ю завершилося фразою "От побачите, вони зайдуть через Зону". Так воно й сталося, адже назавтра, як згадують авторки, всі розпрощалися не до наступного разу, коли б мали зустрітися, а на значно довше. Але прогнози справдилися. "Війна йшла на Київ через Чорнобиль. Зони відчуження України та Білорусі мали дуже умовне маркування кордону, адже разом це був найбільший у Європі біосферний заповідник, де, за планом, могли вільно переміщатися тварини. І саме через цю тиху територію до нас зайшли орди росіян, які планували взяти Київ за три дні". Подальші долі учасників цієї історії на загал відомі – вони мало чим відрізняються від решти інших українських доль. "Люди Чорнобиля - як зріз суспільства України: на передовій, на окупованих територіях, волонтерять, в еміграції, у полоні... А дехто вже поліг за нас із вами". Але життя триває, і питань на тему Чорнобиля не меншає. Чи безпечний до вживання чорнобильський сніг та чи варто смакувати картоплею із зони відчуження? Що відбувається на АЕС і чому алкоголь не рятує від радіації? У чому різниця між радіобіологією та радіоекологією, випроміненням й опроміненням і чому не варто панікувати, якщо зупинився енергоблок якоїсь АЕС? Про все це, а також про окупацію Чорнобиля та ситуацію на Запорізькій АЕС, тактичну ядерну зброю та Фукусіму розповідають авторки цієї незвичайної книжки.

Не зупиняючись на вищезгаданій проблеми розділення фронту і тилу, не об’єднаних спільним гаслом "Смерть ворогам!", автор цієї книжки - американський письменник, журналіст і режисер - зосереджується на ще вужчій тематиці цього явища. У дослідженні Себастьяна Юнґера "Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти" (К.: Наш Формат) мова про те, що для ветеранів, які повернулися до мирного життя, вкрай важливою є не просто турбота і підтримка, а відчуття належності до спільноти. Чи буде вона єдина у тій самій Україні – питання, звісно, актуальне, але потренуватися у прогнозуванні можна вже зараз. Адже війна ранить не лише тіла військових, значних травм зазнають також їхні емоції. І навіть ті військові, які повертаються неушкодженими фізично, змушені проходити тривалий процес реабілітації. Воно й не дивно, коли повернувся з пекла, а тут таке. Мовляв, на війні солдати ігнорують політичні чи соціальні відмінності всередині свого взводу, однак після повернення до мирного життя потрапляють у суспільство, розколоте на конкуруючі касти. Тож у своїй книжці автор пояснює, що справа не стільки в тому, що не так з ветеранами, скільки в тому, що не так з нами. Можливо, його міркування допоможуть переосмислити підхід до справ бійців та пояснить, чому ми сильніші, коли об’єднуємося, і як цього можна досягти у сучасному світі. Цікаво, що передує розмові про це авторова передмова до українського видання книжки. "Ви воюєте вже рік, - зауважує він, - і у вашій країні смерть торкнулася, мабуть, фактично кожної родини. Ваша боротьба нагадує мені про Сараєво, де я вперше отримав досвід війни як журналіст у 1993 році. Армія боснійських сербів оточила прекрасну боснійську столицю, і звичайні громадяни, серед яких було багато підлітків, вимушені були оволодіти військовими знаряддями, щоб захищати свої родини й домівки. Ситуація була шляхетною і трагічною водночас, надихала та засмучувала. Вона пробуджувала в мені бажання бути сараєвцем. Завдяки їй я хотів мати в житті велику ціль, яка спонукала б мене ставити інших людей вище за себе самого. Здається, що коли чиниш так, то стаєш безсмертним, стаєш недосяжним до болю, страху та сумнівів".

Ця книжка – для того, хто хоче глянути на цей світ інакше. Зокрема крізь призму раціонального аналізу і системного підходу до проблеми. У дослідженні Донелли Медовз "Мистецтво мислити системно. Розв'язання проблем від особистого до глобального масштабу" (Х.: Віват) навіть війна (а також голод, бідність чи критичний стан екосистеми) - не просто катаклізми, а системні збої великої обчислювальної машини реального світу. Мовляв, наш світ - грандіозна система, яка щодня складнішає та кидає нові непрості виклики, а послідовний системний підхід - єдина зброя проти загрозливих для обмеженого мислення обставин. Словом, авторка переконана: саме системне мислення є інструментом розв’язання особистісних і глобальних проблем. Спорт, наука, бізнес, політика тощо - розуміння процесів та алгоритмів систем дає змогу бути на коні в будь-якій сфері діяльності. Час розвинути в собі навички, які лідери по всьому світі вважають наріжним каменем виживання в неспокійному та непередбачуваному ХХІ столітті. Людина з критичним мисленням легко адаптується до нових реалій, вона гнучка й у небезпечному становищі вміє швидко змінювати вектори руху. Саме з таких позицій авторка запрошує нас до системного зоопарку, де зібрана колекція деяких пересічних ї цікавих типів систем. Ми роздивимось, як і чому поводяться деякі з цих істот, та де вони трапляються. Ми їх упізнаємо: вони навколо нас, ба навіть усередині нас самих. Утім, це, ясна річ, небезпечно, бо всі ми вийшли з народу, а він, як і решта речей і явищ у цьому світі, має свою назву, а також власні традиції. "Системні мислителі називають ці спільні структури, які породжують характерну поведінку, "архетипами", - підтверджує авторка. - Замислюючи цю книжку, я називала їх "системними пастками". Бо ці архетипи, відповідальні за деякі непохитні та потенційно небезпечні проблеми, за допомогою дрібки системного мислення можуть бути і перетворені, щоб виробляти бажаніші види поведінки". Невже невістка знову винна? Ні, не може бути, краще читаймо. "Деякі речі можна бачити крізь лінзу людського ока, інші -- крізь лінзу мікроскопа, а ще інші – крізь лінзи теорії систем, - заспокоюють нас. - Усе, що бачимо крізь кожний вид лінз, насправді там є. Кожний спосіб бачення дозволяє нашим знанням дивовижного світу зробитися трошки повнішими".

Автор наступної книжки закликає нас згадати, що означає бути людиною. Мовляв, чи може машина творити, чи може вона вчитися на мистецтві, яке рухає нами, і зрозуміти, що відрізняє його від земного? А ми й самі вже знаємо. Принаймні щодо людини – не щодо бездушної машини, чи пак штучного інтелекту. Легкодухість, легковажність, марнославство – це щодо нас, смертних. Пригадуєте історію з італійцем, який покінчив із собою після розмов із штучним інтелектом? Код смерті, виходить, – і саме так варто назвати книжку Маркуса де Сейтуа "Код творчості. Як штучний інтелект вчиться писати, малювати, думати" (К.: ArtHuss)? Хоча, кожну річ варто використовувати за потребою, а не перевіряти правдивість машинних відповідей, через що й постраждав вищезгаданий бідака. Ви, до речі, коли-небудь спілкувалися, як він, зі штучним інтелектом? З тим самим ChatGPT, до прикладу. Питаєш, наприклад, про дітей відомого поета, а тобі кажуть, що у нього лише дочка. І складають цілу її біографію, а коли, дочекавшись фіналу машинних фантазій, повідомляєш, що за всіма енциклопедіями у нього двоє синів і ніякої дочки, вам кажуть: так, вибачте, я помилився. Але декому досить, щоб з’їхати з глузду. Або як той італієць… Утім, автора книжки це не обходить, він править своєї. Чи зможе комп’ютер коли-небудь скласти симфонію, написати роман, чи намалювати шедевр? І якщо так, то чи зможемо ми відрізнити це від того, що зробила людина? Ми починаємо усвідомлювати, скільки завдань машини можуть виконувати так само добре, як ми, якщо не краще. Наприклад, брехати, еге ж? Але хіба це важливо? "Що саме надає витвору цінності? – мучиться автор. - Чи йдеться просто про ціну? Чи необхідне визнання цінності іншими? Я можу вважати цінними свій вірш чи свою картину, але малоймовірно, що багато інших людей погодилися б з моєю концепцією їхньої цінності. Незвичайний роман із безліччю несподіваних поворотів сюжету може бути порівняно малоцінним. Але новий і дивовижний підхід до літератури, архітектури чи музики, що поступово отримує визнання серед інших і змінює наше сприйняття речей зазвичай визнається цінним. Саме це Кант називає "зразковою оригінальністю", оригінальним діянням, яке стає джерелом натхнення для інших. Довго вважалося, що ця форма творчості властива лише людині. Однак на певному рівні всі ці прояви творчості — ​результат нейронних і хімічних процесів. Вони й утворюють людський код, який упродовж мільйонів років відточувала у нашому мозку еволюція". Словом, будемо дружити. Ясна річ, з машинами. Бо творчість, виявляється, заснована на алгоритмах, і завдання цієї книги - ​перевірити можливості нових моделей штучного інтелекту, щоб дізнатися, чи зможуть вони коли-небудь створити щось таке, що порівнювалося б з чудесами нашого людського коду або навіть перевершувало їх. Головне, про поетових синів та дочок при цьому не питати.

Ця весела книжка про серйозні речі – справжній маніфест науки. Наука ж буває веселою, чи не так? У той самий час "Світ, повний демонів" Карла Сагана (Х.: Клуб Сімейного Дозвілля) - маніфест скептика, підручник здорового глузду та наукового методу. У ній автор - відомий американський астрофізик і популяризатор науки, автор численних наукових праць і фантастичних оповідань, володар Пулітцерівської премії у сфері літератури, медалі NASA, статусу Великого американця та ще багатьох престижних премій і нагород - підбив підсумки свого колосального наукового досвіду. Учений розбиває вщент псевдонаукові міфи. Факти, підкріплені залізними логічними аргументами, спростовують фальшиві наукові теорії, які тривалий час видавалися за серйозні дослідження. Карл Саган вчить читача критично мислити й не забувати про здоровий глузд. Книжка, за визначенням самого автора, є найкращим керівництвом зі зняття локшини з фальшивих наукових істин, яким він протиставляє справжні відкриття. Признатися, його самого іноді сприймали за іншого. Невже за Карла Фрідріха Ієроніма? Тобто Мюнхгаузена. Автор розповідає, як одного разу він прилетів на конференцію вчених та телеведучих, на якій вирішували, як підвищити рівень науково-популярних передач комерційними каналами. І як при тому водій, якого прислали по автора в аеропорт, спитався, чи не напружує, що того звати так само, як знаменитого вченого? Якщо ж серйозно, то це остання книга Карла Сагана, що вийшла вже після його смерті. І присвячена вона одній з його улюблених тем – людському розуму та боротьбі з псевдонауковою дурістю. Міфи про Атлантиду та Лемурію, зустрічі з інопланетянами, реінкарнація та снігова людина – у "Світі, повному демонів" послідовно і нещадно викриваються міфи, створені невіглаством і страхом. Причому не обов'язково в Америці, в якій псевдонаука та містицизм поширилися ширше, ніж в інших місцях. Адже той же фахівець гнути ложки поглядом і спілкуватись із неземними цивілізаціями силою розуму Урі Геллер родом із Ізраїлю; в Алжирі все більше людей звертається за порадою до ясновидців і віщунів, а вище керівництво Франції аж до екс-президента взагалі виявилося залученим до скандалу, коли мільйони доларів вкладалися в шахрайську витівку добувати нафту з повітря.