Чому європейці "жаліють росіян"? СЕО Громадського радіо Руслана Брянська про досвід участі у конференціях для медіа

Про це повідомляє "Громадське радіо". 

- Ти буквально днями була на важливій конференції для медіасередовища в усьому світі. Ця прес-конференція відбувалася у Вірменії, в Єревані. Називалася вона Tvapatum-Aftershock-2026, але зокрема, що важливо і варто знати для нас, що там ішлося про роботу медіа у часи війни і кризи.

І ти розповідала безпосередньо про досвід нашого Громадського радіо. Розкажи, про що, окрім цього, була ця конференція? І, загалом, які твої враження, зважаючи на те, під яким сильним впливом Росії перебуває Вірменія?

- Так, ця конференція була дводенною. Мій виступ і виступ інших країн, які так само, на жаль, мають досвід російського впливу, впливу російської дезінформації. Це і Сирія, і Молдова, і Грузія, і Білорусь. Він був у перший день. Назва конференції «Твапатум» перекладається як «цифрова розповідь».

Ми говорили, зокрема, багато і про соціальні мережі, і про вплив дезінформації на соціальні мережі. Тому, коли вже був мій виступ, і коли я почула виступ більшості учасників, то ця конференція, зокрема її назва, стала більш зрозумілою. І тема цього року була «Медіа в час війни та кризи».

Я тут хочу розповісти трохи передісторію, тому що перед цим я була на великій журналістській конференції у Перуджі. Це такий великий захід, який збирає журналістів з усього світу в маленькому італійському містечку Перуджа в горах.

І, насправді, багато років мені дуже хотілося сюди потрапити, тому що на один день, точніше не на один, а на декілька днів, місто перетворюється просто на такий анклав журналістів і журналісток із усього світу. Це можливість познайомитися, поспілкуватися, зрозуміти ставлення до України, зрозуміти, як взагалі бачать позицію України в цьому світі, зрозуміти позиції інших країн і взагалі ситуацію із журналістикою в інших країнах.

І для мене було здивування, тому що дуже багато панелей було не лише присвячено Росії, там були російські журналісти, які працюють в екзилі. Там були російські теми, там були люди, це не просто були журналісти із Росії, які працюють зараз в європейських країнах, а це були журналісти з європейських країн, але які говорили про Росію.

І на одній із перших наших конференцій, де була представниця однієї із країн Балтії, яка розповідала про "бідних росіян", "бідних російських журналістів", які "через політику Путіна мають працювати в екзилі", — це означає в інших країнах, не бути в своїх країнах, — і як європейцям їх шкода.

І ми просто сиділи, звісно, з великими круглими очима, тому що ми знаємо, як ми зараз всі працюємо, живемо через "політику Путіна" і взагалі через політику Росії.

- А скільки українцям доводиться бути поза межами своєї України?

- Звісно, звісно, так. І ми бачили просто панелі, де умовно «назва цієї панелі», і далі — як Росія бореться з дезінформацією. Нам просто смішно було це читати.

Були прям цілі панелі від "Медузи", нібито "опозиційного медіа". І європейці до цього ставляться схвально.

"Російським журналістам в екзилі всюди дають слово…"

- Оце хотіла запитати, а яка реакція була на ці тези, як реагувала зала?

- Дуже схвально. На диво дуже схвально, через те, що в їхньому розумінні — це люди, на яких немає впливу "політики Путіна", які виїхали з Росії, які "продовжують попри все працювати", яким "справді складно", вони так вважають.

І от у європейців така думка, — і я розумію, що її важко змінити, тому що, на жаль, російським журналістам в екзилі всюди дають слово. І ви знаєте, що я раніше працювала в НАТО і була журналісткою на зустрічах і міністрів закордонних справ, і, зокрема, міністрів закордонних справ України, і з країнами-членами НАТО.

І там так само завжди були російські журналісти, які це висвітлювали, які часто ставили питання саме про Україну, ті питання, які мали ставити українці, але ми не встигали умовно це зробити.

У нас є своя власна позиція, і я просто побачила, що вона, на жаль, дуже відрізняється від європейської позиції. Я почала розпитувати в колег, — через те, що в Перуджі було багато колег із України, з українських розслідувальних медіа, зокрема, зі "Слідства.Інфо", із Media Development Foundation, із багатьох-багатьох інших медіа, а яка була позиція Європи в 2022-му, в 2023-му роках.

Вони мені розповіли, що все одно давали слово Росії, все одно давали слово російським журналістам, які тоді тільки виїхали з Росії, але все одно тема України була більш відчутною.

І з кожним роком тема України, війни стає меншою, менше про це говорять, менше про це нагадують. І цього року було не так багато українських панелей, їх було менше, ніж російських. Я встигла побувати лише на одній українській панелі, де були представниці Суспільного, Львівського Медіафоруму і Frontliner.

І говорили вони якраз про війну, про досвід роботи жінок у війні. І от я побачила реакцію залу. І, на жаль, мені здалося, що сильного враження слова жінок не справили, хоча ці слова були важливими. Вони говорили про те, що зараз не захищають ні шоломи, ні надписи "ПРЕСА", ні бронежилети. Що жінкам складно працювати на війні, що складно працювати в бронежилетах, які взагалі не зроблені під анатомічну структуру жіночого тіла. І от мені дуже сподобалися слова виконавчої директорки Frontliner Єлизавети, вона сказала, що війна набагато ближче до європейців, ніж вони думають.

І от мені здається, що ці слова були такими ключовими, і можливо хоч вони дали задуматися європейцям, що справді Україна є щитом від цієї війни між нашою країною і Європою.

Ну, і, на жаль, Європа живе в своїй реальності, де можна давати слово росіянам і російським журналістам, і вони вважають, що треба давати їм слово.

- Багато роботи в нас ще попереду, але розкажи нам ще про Вірменію, я розумію, що багато емоцій, тому що я припускаю, що в мене було б те саме, якби я зіткнулася з такою кількістю лобістів Росії і журналістів… Але вірменський досвід, як ти кажеш, був інакшим.

- Так, і думаю, ви уявляєте, в якому стані я прилетіла в Вірменію, і я думаю, я зараз буду тут розповідати про Громадське радіо, про те, як нам складно працювати, у мене була справді така велика, хороша презентація, і тут журналісти мали менше презентацій, і в Перуджі ми взагалі якось не бачили презентацій, тобто цим засобом поширення інформації не можна сказати, що нехтують, але не надто його застосовують.

І я прийшла на першу панель у Вірменії, і я чую, що там говорять люди про те, що Росія — це зло, Росія — ворог, Росія продукує дезінформацію, Росія справді веде інформаційну війну, де йшлося про мову ворожнечі в ЗМІ, і я просто сиджу і думаю — вау, тобто можна все ж таки говорити інакше, можна справді розуміти Росію так, як розуміє це Україна.

І мені було дуже приємно почути досвід і Великої Британії, і Сирії, і Молдови, і Грузії, і Польщі, і був журналіст із Білорусі, який виїхав ще в 2021 році і не може повернутися до своєї країни через те, що частина його рідних перебуває у в’язниці в Білорусі.

І йшлося про дезінформацію, йшлося про перевірку фактів, ішлося про роботу з джерелами, про штучний інтелект, але це все було пов’язано з російськими інформаційними атаками, агресією, і думка була така, як і нас, як в України.

Я коли презентувала нашу роботу, яка є справді складною, просто ми до цього всі звикли, ми сильні, і ми працюємо попри все, я бачила жах в очах людей, вони прикривали обличчя, рот, коли слухали про Вікторію Рощину, коли слухали про полон Максима Буткевича, коли чули про те, як ми працюємо.

Справді, цією зимою, коли в нас не було світла і день, і два, і годинами, так, на щастя, ми працювали і в офісі в нас були перебої, але вони були не такими великими, але все одно, наша робота була складна. Я дивлюся на реакцію цих людей, я думаю, я не хотіла так це показати, я хотіла показати, що ми навпаки сильні попри все, але розумію, що без жаху ці слова слухати просто неможливо, просто ми вже наскільки до цього адаптувалися, що для нас це вважається нормальним, що ми працюємо в таких умовах.

Потім багато представників Вірменії й інших країн до мене підходили, обіймали, передавали вітання Громадському радіо, казали, які ми сильні. Я бачила, що вони сканували наші QR-коди, які були на презентації, які ведуть на наші сайти й соціальні мережі, і дуже сподіваюся, що вони завдяки нам так само будуть знати більше інформації про те, як російська дезінформація впливає на Україну і про те, як ми боремося попри все.