Гетьман без держави, але з Конституцією: 353 роки від народження Пилипа Орлика

Його життя стало символом боротьби за українську державність у часи, коли Гетьманщина балансувала між московським тиском і надіями на союзників у Європі. 

Раннє життя та сходження в гетьманській державі

Пилип Орлик народився 11 (21 – за новим стилем) жовтня 1672 року в селі Косута на території сучасної Білорусі, у родині литовської шляхти чеського походження. 

Його батько Степан Орлик був полковником, а родина мала давні традиції служіння Речі Посполитій. Освіту Пилип здобув у престижних закладах – спочатку в Києво-Могилянській колегії, де вивчав філософію та риторику, а згодом у Єзуїтській академії у Вільні та Варшавському університеті, де опанував право, латину й мови. 

У кінця XVII – початку XVIII століття, коли Гетьманщина переживала складний період під московським протекторатом, Орлик швидко увійшов у коло козацької еліти. У 1706 році, за підтримки гетьмана Івана Мазепи, він обійняв посаду генерального писаря – одну з найвпливовіших у гетьманській адміністрації, яка була трампліном для можливої гетьманської булави (як у випадку його попередника гетьмана Івана Виговського). 

Як писар, Орлик став ключовим радником Мазепи в дипломатичних і внутрішніх справах. Він активно підтримував ідею альянсу з Швецією та Польщею проти московського царя Петра I, щоб звільнити Гетьманщину від все більшого впливу московитів. 

Орлик супроводжував Мазепу в переговорах, редагував дипломатичні документи та навіть брав участь у військових кампаніях, демонструючи не лише адміністративні, а й полководницькі здібності. Його роль при Мазепі була другою за значущістю, роблячи Орлика не просто бюрократом, а стратегом у боротьбі за суверенітет Гетьманщини.

Обрання гетьманом і конституція Орлика

Булава Орлика, фото: Вікіпедія

Після поразки шведсько-українських військ у Полтавській битві 1709 року та смерті Мазепи в еміграції в Бендерах (на території сучасної Молдови), козацька старшина обрала Пилипа Орлика гетьманом 5 (16) квітня 1710 року. 

Це обрання відбулося за участі представників османського султана та шведського короля Карла XII, який став гарантом конституційних свобод. 

Орлик став першим гетьманом у вигнанні, очоливши "мазепинців" – першу українську політичну еміграційну владу, що налічувала тисячі козаків і старшин.

У день обрання Орлик уклав з козацькою старшиною та запорожцями угоду під назвою "Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького" – документ, відомий як Конституція Пилипа Орлика або Бендерська конституція. 

Цей текст, написаний церковнослов'янською з елементами польської та латинської термінології, визначав принципи влади: обмежував повноваження гетьмана, запроваджував поділ влади (з Генеральною Радою як законодавчим органом), гарантував права козаків і селян, а також проголошував незалежність України від Москви та Польщі. 

В Україні цей документ часто називають "першою конституцією у світі" чи навіть "першою в Європі", підкреслюючи його прогресивність. 

Однак історично це не зовсім точно – і твердження більше ґрунтується на патріотичних і символічних міркуваннях, ніж на наукових доводах. Документ Орлика дійсно містить елементи, які сьогодні ми пов’язуємо з конституціоналізмом (натяк на розподіл влади, обмеження гетьманської влади, права певних інститутів), і є одним із ранніх європейських текстів такого типу. Але Конституція Орлика є угодою (по суті контрактом) між гетьманом і елітою, а не повноцінним фундаментальним законом для всієї нації, як сучасні конституції. Більш ранніми аналогами є, наприклад, "Королівські статті" Генріха IV для Польщі (1573) чи англійський Білль про права (1689), а перша класична конституція – американська 1787 року. 

Попри це, документ для тодішньої козацької еліти справді випередив час, заклавши ідеї конституціоналізму в українському контексті та вплинувши на пізніші європейські реформи. 

Діяльність в еміграції: дипломат і борець за Україну

пам'ятник Орлику в Києві, фото: Вікіпедія

Після обрання Орлик не здавався У 1711–1713 роках, разом з кримчаками, він очолив походи на Правобережну Україну, де місцеве населення визнало його владу. Однак через брак провіанту та зрадництво кримчаків,  московські сили за допомогою вірних їм козаків розгромили армію Орлика, скоротивши 16-тисячне військо до 3 тисяч. 

З 1714 року Орлик остаточно опинився в еміграції, мандруючи Європою: Швеція, Священна Римська імперія, Османська імперія, Франція. 

У вигнанні Орлик став першим "євроінтегратором" України – він лобіював українське питання на міжнародному рівні, звертаючись до урядів Австрії, Англії, Папської держави, Голландії, Пруссії та Франції. 

Також Орлик був освіченою людиною барокової доби, яка писала вірші, промови, духовну прозу та листи, що мають літературну цінність. Він написав десятки меморандумів і трактатів французькою, латинською та шведською, де аргументував право України на незалежність. Серед ключових – "Діаріуш" (щоденник) і публіцистичні праці, що викривали московську агресію та справжнє лице царя. Орлик очолював уряд у екзилі, зберігав козацькі традиції та намагався відбудувати армію. Смерть Карла XII у 1718 році ускладнила зусилля, але Орлик не припиняв боротьбу до самої смерті 29 травня (за новим стилем) 1742 року в Яссах (Румунія). 

Він помер у бідності, але його спадщина значно пережила гетьмана і стала символом нескореного духу свободи.

Відомі діти: від козаків до французьких графів

Пилип Орлик мав шестеро дітей, серед яких Григор (П'єр-Грегор) Орлик (1702–1759) став найвідомішим. 

Син гетьмана, здобувши освіту в Швеції, виїхав до Франції, де успішно служив при дворі Людовика XV. Він дослужився до звання генерала та графа д'Орлі, також отримав численні нагороди, зокрема, став кавалером ордена Святого Людовика. 

Григор Орлик брав участь у війнах, також став довіреною особою короля Станіслава Лещинського і познайомився з Вольтером, який високо цінував українську справу. 

Родина Орликів-Дентевіль осіла в Шампанії, де володіла землями.

Щодо паризького аеропорту Орлі, існує популярний міф, що він названий на честь Григора Орлика через родинні володіння неподалік. Однак історики спростовують це. Аеропорт отримав назву від комуни Orly в передмісті Парижа; топонім походить від латинського Aureliacum ("вілла Аврелія") і не має стосунку до українського прізвища Орлик. Та й Орлики не мали земель саме там, хоч міф додає романтики українській історії. 

Інші діти Орлика, як-от Варвара чи Юрій, також продовжували патріотичні традиції, але Григор уособлює успішну інтеграцію козацького роду в європейську еліту.

Тож Пилип Орлик залишився в пам'яті як мислитель і дипломат, чиї ідеї надихають і сьогодні на шляху до незалежності та європейської інтеграції. Його конституція – не лише документ, а мрія про вільну та справедливу державу.

Читайте також: Гетьман, який не скорився Московії: 316 років тому помер Іван Мазепа, котрий міг змінити історію Європи