"Холодоцид" в Україні: чи визнає світ обстріли енергосистеми геноцидом? Пояснюємо

Чи можна кваліфікувати енергетичний терор, як спробу знищення цілої нації й чи вистачить світу політичної волі, щоб назвати обстріли ТЕЦ геноцидом? Про це Еспресо запитав у юристки, аналітикині громадської спілки "Товариство Рафаеля Лемкіна" Дарини Підгорної.

Обстріли інфраструктури: воєнний злочин чи замах на геноцид

Серед українців уже з'явився новий термін "холодоцид". Однак, використовувати його у правовому полі, некоректно. Дарина Підгорна наголошує, що важливо дотримуватись термінологічної точності.

"Я буду відвертою у відповіді на це питання. Якщо ми говоримо винятково про юридичну сферу, то там у нас присутній лише термін геноцид. Немає ні екоциду (у контексті конвенцій), ні тарифного геноциду, ні холодного геноциду, й ніякого іншого умовного "циду". У нас є конкретно геноцид і цим поняттям ми будемо оперувати. У юридичній практиці немає такого стилю, щоб називати певні речі різними іменами", – пояснює фахівчиня.

Оскільки дії РФ підпадають під класифікацію геноциду, то саме цей шлях є найбільш перспективним для правосуддя.

"Саме обстріли інфраструктури, які Росія здійснює зараз, у поєднанні з погодними умовами, створюють ситуацію, за якої групі людей стає надзвичайно важко існувати. Ми логічно можемо думати, що це може бути кваліфіковано як геноцид, тому що Конвенція у статті другій чітко говорить: створення умов, за яких група не здатна далі продовжувати своє існування, може бути кваліфіковано як геноцид. Але, по суті, група як така – українці, і ми все ще існуємо. Тому тут маємо справу не з доконаним злочином, а замахом на геноцид. Ми маємо говорити про інтенцію (намір) вчинити його. Ми все ще живі, ми плануємо життя на завтра, отже кваліфікуємо це як замах",  – пояснює експертка.

Ці дії однозначно будуть розцінені як воєнний злочин чи злочин проти людяності, каже юристка. Вони повністю підпадають як під положення Римського статуту, так і під національне законодавство України. Проте визнання геноциду завжди є ще й політичним кроком, наголошує Дарина Підгорна.

"Ми розуміємо, що Росія прагне знищити українців як націю. Проте визнання цього факту на міжнародному рівні це не лише правовий, а й складний політичний процес. Історія свідчить, що після трагедій у Руанді та Сребрениці міжнародна спільнота стала вкрай обережною у використанні терміну "геноцид". Сьогодні українські правозахисники працюють над тим, щоб розширити розуміння геноциду в міжнародних документах. Ми наполягаємо, що він включає не лише масові вбивства, а й нищення культури, переслідування, створення нестерпних умов для життя (енергетичний терор), індоктринацію та незаконне вивезення дітей", – поділилась юристка.

Як довести, що дії РФ є геноцидом

На запитання, чи визнає світ "холодовий терор" геноцидом, юристи кажуть – переконані, що шанси на це вкрай великі. Вже зараз бачимо перші кроки – видані ордери на арешт Шойгу, Герасимова та інших високопосадовців РФ за обстріли енергоінфраструктури.

"Всі ці події – обстріли, депортації, спроби заморозити міста – мають накопичувальний ефект. Якщо українська сторона боротиметься до кінця, то ці фрагменти складуться в єдину картину, яка змусить міжнародну спільноту визнати – те, що ми переживаємо є  геноцидом. Питання лише в політичній готовності світу взяти на себе відповідальність за таке визнання"

Для доведення геноциду потрібно два фактори. Перший – систематичність і масштабність. Другий, а це найскладніше – довести намір Росії, що вони конкретно цими діями хочуть знищити українців як групу. 

"І тут виникає правова головоломка, як визначити українців як окрему групу? Політична група (громадяни з паспортами) не входить до цього переліку. Рафаель Лемкін намагався включити це поняття, але його ідея не була прийнята. Тому сьогодні Україна має доводити, що ми є саме національною групою, об'єднаною культурою та історією, яку ворог прагне стерти з лиця землі".

Просто констатувати, наголошує Дарина Підгорна, що "Росія хоче знищити Україну" – це для міжнародного права недостатньо. 

"Потрібні документи, накази, ордери, видані Путіним та його оточенням. Публічні заяви пропагандистів також можуть бути доказами, але вони потребують складної лінгвістичної та психологічної експертизи".

Римський статут трактує умисне позбавлення населення ресурсів через декілька концепцій: воєнні злочини (їх, кажуть юристи, довести найлегше), злочини проти людяності й геноцид (його довести найважче).

Геноцид – найскладніша форма, де Римський статут фактично дублює вимоги Конвенції 1948 року.

Міжнародна практика визнання геноцидів 

Міжнародна практика вже знала випадки облог та відключення ресурсів. Це були конфлікти в Югославії, Руанді, М'янмі.

"Облоги Ленінграда чи Варшави під час Другої світової визнавалися воєнними злочинами та злочинами проти людяності, бо тоді ще не було напрацьовано практики міжнародного кримінального права. У Югославській війні геноцид було визнано лише щодо Сребрениці. Наприклад, облога Сараєва чи Дубровника кваліфікувалися як воєнні злочини. Але у випадку Дубровника, коли обстрілювали місто, яке під захистом ЮНЕСКО, суд визнав це переслідуванням національної групи, що може становити склад геноциду. Там було визнано намір, хоча до кінця його не довели через політичні чинники", – пригадує юристка.

Якщо справу українців про обстріли по інфраструктурі розглядатиме Міжнародний кримінальний суд (МКС), відповідальність нестимуть конкретні особи – вище військово-політичне керівництво.

"Це умовний Путін, Герасимов або генерали, які віддавали накази про запуски ракет і "шахедів". Якщо ж Україна подасть справу до Міжнародного суду ООН, то відповідатиме країна як держава, і з неї будуть стягувати репарації. Також є варіант національної системи, якщо ми впіймаємо конкретного керівника підрозділу, який здійснював пуски, ми зможемо судити його в Україні", – пояснює Підгорна.

Пересічні українці не можуть подати позов до міжнародних інституцій, це робить держава в особі представників МЗС, Мін'юсту, Офісу Генпрокурора. Проте кожен громадянин може подавати свідчення до МКС. 

"Громадський сектор, незалежні дослідники та звичайні люди можуть передавати повідомлення про те, що бачили чи зібрали. Це наш спільний внесок у фінальну картину, яка у свідомості й розумінні міжнародної спільноти має "вистрілити" словом "геноцид", – підсумувала Дарина Підгорна.