Козацькі гетьмани, Шевченко і замордований татарами мученик: що відомо про собор у Каневі, який остаточно покинув московський патріархат

Еспресо розповідає про найстаріший собор Черкащини, його історію та значення для української духовності.

Фото: uapc.te.ua

Князівська доба

Успенський, або ж Юріївський собор був збудований майже 900 років тому – у 1144 році великим князем київським Всеволодом Ольговичем, правнуком Ярослава Мудрого. Перша церква мала посвяту Юрію/Георгію. Його вважають найдавнішою архітектурною спорудою з часів Київської Русі в межах Черкаської області.

За переказами дві церкви, невідомо ким збудовані, "пливли" з Царгорода. Одна із них зупинилась в Каневі, а інша – в Києві. Це, ймовірно, може свідчити, що Канів існував уже в роки хрещення Русі, хоч перша згадка датована 1078 роком. 

Собор є класичним зразком візантійської архітектури того часу. Малий шестистовпний хрестовокупольний одноверхий храм схожий до київських церков – Кирилівської й Богородиці Пирогощі. У верхніх частинах стін розміщені вузькі аркові вікна, а його ніші прикрашені фресковим орнаментальним розписом. Собор, хоч і зазнавав чисельних реконструкцій, добре зберіг риси старої архітектури. 

Храм у Каневі побудували на честь святого Юрія не випадково. Місто було розташоване в прикордонній смузі, де Русь межувала з кочовим півднем. Кочівники часто нападали на ці землі, а чоловіки брали зброю навіть у поле. Тому святий Георгій Побідоносець був у цих краях дуже шанованим святим. 

Ще один історичний факт, пов'язаний із храмом, увіковічений на меморіальній дошці при вході в собор. Після нищівної поразки війська новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на р. Каялі у 1185 році під стінами церкви руські князі гуртували свої сили й оборону від половців, щоб не пустити ворога вглиб своєї країни. 

Після зруйнування Канева військами Батия в 13 ст. собору вдалося вціліти, однак багато років він стояв напівзруйнованим. 

Успенський собор у Каневі, фото: uapc.te.ua

Останній пристанок гетьманів

Станом на 16 ст. храм відбудували та укріпили для захисту при боротьбі з татарами – церква служила сховищем для міщан під час набігів.

Крім того, канівський храм мав велику повагу серед козацтва. Після того, як у 1587 році гетьмана Івана Підкову стратили у Львові, його побратими викрали тіло і привезли поховати саме сюди, під Чернечою горою. Тут же, в місцевому монастирі доживав віку ще один гетьман, найближчий соратник Підкови – Яків Шах. Він також тут похований. Деякі дослідники вважають, що в цій церкві відспівували й гетьмана Самійла Кішку. Таким чином Канів став своєрідним козацьким некрополем.

Святий Макарій Канівський

Трагічна сторінка собору датована 1678 роком. Під час кількаденної турецько-татарської облоги обороною храму керував архімандрит Макарій Токаревський. Врешті татари обклали собор дровами, соломою і підпалили. Захисники храму здалися в полон, їх піддали тортурам.

"Макарій зустрів ворогів з хрестом у руках на паперті храму, в якому зачинилися братiя i народ. Турки вимагали від преподобного відкрити храм і видати їм монастирські скарби. Почувши відповідь святого, що його скарб на Небі, розлючені розбійники повісили настоятеля за руки й за ноги між двома стовпами, а потім почали катування. Через два дні преподобномученику відрубали голову, а храм разом з усім, що знаходився в ньому народом, спалили. Полум’я не знищило тіла преподобномученика, його поховали на місці згарища. У 1688 році мощі святого були знайдені нетлінними й перенесені в Переяславський Вознесенський монастир", – пишуть про ті події на сайті Православної церкви України.

Тепер поруч з храмом Успіння розташований пам'ятник святому Макарію, а його мощі зберігаються в храмі Рiздва Пресвятої Богородиці в Черкасах.

Макарія Токаревського канонізувала ПЦУ і вшановує пам’ять двічі на рік: 7 вересня у день його смерті та 13 травня на день перенесення його святих мощей.

фото: uapc.te.ua

Відновлення і греко-католики в соборі

Після цих трагічних подій майже півтора століття церква св. Георгія стояла пусткою. До 1810 р. собор перебував у руїнах. На прохання отців-василіян (чернечий орден греко-католиків) поміщик Казарин відновив його, спорудивши дзвіницю і симетричну до неї башту. Храм набув рис класицизму. 

"Православні ченці залишили Канів і перебралися до Мошногірської обителі. У Каневі сформувалася невеличка василіанська спільнота, що складалася спершу із трьох, а згодом з п’яти осіб", – йдеться на сайті УГКЦ.

У Каневі було засновано парафіяльну школу. Саме завдяки їй та освітній діяльності, після того, як місто увійшло до складу Російської імперії внаслідок другого поділу Речі Посполитої, царська влада не розформувала чернечий осередок. Але не надовго.

"Після Польського повстання 1830–1831 років російська влада розпочала заходи, спрямовані на ліквідацію Унійної Церкви в Російській імперії. Насамперед удар був спрямований проти василіанських монастирів. 1833 року була зачинена Канівська обитель. Успенський храм був переданий у підпорядкування православного духовенства, а повітове училище продовжувало функціонувати вже як цілком світський заклад. Останні п’ятеро унійних ченців перейшли до монастиря в Умані. Історія греко-католицької присутності в Каневі була перервана на понад півтори сотні років", – пишуть у матеріалі на сайті УГКЦ.

Після передачі в 1833 році собору в розпорядження православної церкви, його перейменували на честь Успіння Пресвятої Богородиці. У 1844 році, до 700-річчя храму, церкву оголосили соборною, з того часу вона й носить назву – Канівський собор в ім’я Успення Божої Матері.

Успенський собор у Каневі із висоти пташиного польоту, фото: 18000.com.ua

Остання путь Тараса Шевченка

З Успенським собором пов'язане також ім'я Тараса Шевченка – саме тут його відспівували перед похованням на Чернечій горі. 

Після того, як 58 днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, було перевезено в Україну. 

"Родичі хотіли поховати письменника в Києві й один із них, Варфоломій Шевченко прийняв рішення і розпорядився копати яму на Щековиці (гора в Києві,) але приятель Шевченка Григорій Честахівський наполягав на похованні у Каневі, адже він завжди мріяв про "тихе пристанище і спокій коло Канева", – йдеться на сайті taras-shevhenko.com.ua.

19 травня 1861 року труну понесли на руках до пароплава, який доставив прах письменника в Канів. Генерал-губернатор заборонив будь-які промови в церкві, люди виголошували на шляху від церкви до пароплава, який перевіз останки з Києва до Канева. 

Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, де українська громада прощалася з Кобзарем, а після панахиди, в якій брали участь 2000 людей, домовину віднесли на Чернечу гору, туди ж перенесли дерев'яний хрест і встановили на могилі.

"Академік Микола Біляшівський записав такі свідчення місцевого жителя: "Шевченко більш усього облюбував гору Чернечу, де тепер його могила, казав: "Оце могила Підкови, отут і мене поховайте"", – писала "Історична правда".

Радянський період

У роки СРСР ставлення влади до церковного життя було різко негативним. У 1920-их роках була проведена масова конфіскація церковного майна. Закрили храм у 1935-му – тут почали зсипати зерно. 

У зв'язку з тим, що собор був закритим, Великоднє богослужіння 1937-го (а воно співпало із шанованим у СРСР Днем трудящих) священники проводили вдома. Після цього почалися переслідування, йдеться в нарисі про історію Канівського Успенського собору "Оберіг і надія землі канівської". Були розстріляти канівські священники Всеволод Кудрицький, Василій Терлецький, Феофан Мрачківський, Воніфатій Лопата та інші.

У процесі реставрації собору 1966—1970 років були знайдені староукраїнські елементи. У 1972-1990 р.р. у приміщенні собору функціонував Канівський музей народного декоративного мистецтва.

Останні роки

Після реставрації у 1993 році собор передали релігійній громаді УПЦ МП. Через 10 років виконком Канівської міської ради дозволив УПЦ МП оформити право власності на собор. 

У 2024 році Господарський суд Черкаської області визнав приватизацію церкви незаконною. 

"Протягом останніх 20 років собор незаконно перебував у власності Української православної церкви. Завдяки системній і наполегливій роботі команди Міністерства культури та стратегічних комунікацій України спільно зі Смілянською окружною прокуратурою Черкаської області вдалося відновити справедливість і забезпечити реєстрацію речових прав та юридичне оформлення повернення пам’ятки у державну власність", – підкреслювали в Міністерстві культури, наголошуючи, що ця подія є черговим кроком у боротьбі за відновлення історичної справедливості.

Успенський собор у Каневі, Фото: 18000.com.ua

В серпні 2024 року парафіяни прийняли рішення перейти до Православної церкви України, повідомляла Релігійно-інформаційна служба. 

У лютому 2025 року собор увійшов до складу Шевченківського національного заповідника, а в травні його офіційно передали Православній церкві України. 

"Процес очищення українських святинь  є тим пріоритетом, який вимагає ефективних рішень. Тим більше, що діяльність московських релігійних організацій заборонена законом", – прокоментував таке рішення громади міністр культури Микола Точицький.

Успенський собор у Каневі офіційно передали Православній церкві України, фото: uapc.te.ua