"Я не зупинюсь": історія опозиційної журналістки Наталії Садикової

Його дружина переконана, що до замаху причетний президент Казахстану. Попри все Наталія не зламалась і продовжує боротьбу, яка почалася ще вдома.

Фото: родина Садикових. Світлина з особистого архіву

Шлях у журналістику та перші виклики в Казахстані

Наталія Садикова - опозиційна журналістка. Народилася й до 26 років працювала в Казахстані: спершу в традиційній, а згодом - в опозиційній журналістиці.

"Я дивилася на ситуацію в Казахстані й розуміла, що це диктатура  й нічого не змінюється. Я вирішила, що не можу працювати на телебаченні, не можу бути в новинах, тому що там немає ні свободи слова, ні можливості висловити свою думку", - пояснює Наталія.

Фото: Наталія Садикова в Києві, 2014 рік

Кохання, що перетворилося на спільний спротив

Чоловік Наталії Айдос Садиков - опозиціонер. "Він займався політикою з 2002 року. За цей час він пережив чимало: переслідування, два роки в ув’язненні, статус політв’язня, визнаний міжнародними організаціями".

Пара познайомилася у 2009-му. Наталія з усмішкою називає початок їхніх стосунків "службовим романом": "Ми не працювали разом, але я приїхала взяти в нього інтерв’ю. І ось так ми закохались один в одного й відтоді були разом".

Спільне фото Наталії та Айдоса Садикових

Втеча від переслідувань: маленькі діти та великий ризик

У 2014 році стало відомо, що в Казахстані готують кримінальну справу вже для Наталії. Тож подружжя вирішило виїхати з країни.
"На руках у нас були зовсім маленькі діти - 1,5 та 3 роки. Ми не могли дозволити, щоб я потрапила до в’язниці, а діти залишилися без мами".

10 березня 2014 року сім’я Садикових переїхала до України. А 19 березня Наталію оголосили в розшук у Казахстані. 

Фото: Сім’я Садикових

Початок нового життя

Наталія пригадує, що перші роки були складними: "Зміна країни - це завжди важко. Імміграція така несподівана - вона завжди важка".

Садикови майже відразу отримали в Україні статус біженців - і досі живуть із ним. Наталія з посмішкою визнає: їхні діти вже майже українці.

"Я зараз на них дивлюся - вони такі вже українці по духу. Звісно, ми виховуємо їх як казахів. Постійно розповідаємо їм про Казахстан. Але я розумію, що вони вже радше українці казахського походження. Вони ходили до українського садочка, у школу. Вивчають вірші Тараса Шевченка. Вони живуть тут і дихають цим повітрям. Тим вільним повітрям, яке дала нам змогу вдихати Україна".

"Басе": опозиційне медіа, якому довіряють мільйони

По приїзді до України Наталія і Айдос працювали в різних незалежних медіа. А у 2018-му заснували власне інтернет-видання "Басе". YouTube-канал проєкту зараз має понад мільйон підписників.

"Це дуже впливове, дуже велике опозиційне інтернет-медіа. Аналогів йому в Казахстані немає. Ми перебуваємо в іншій країні й можемо дозволити собі поширювати інформацію, яку жодні казахстанські ЗМІ не можуть публікувати", - пояснює Наталія.

Постріл у Києві, який усе змінив

10 років сім’я Садикових спокійно жила в Україні. Але 18 червня 2024 року о 12:04 у Києві пролунав постріл. Куля влучила Айдосові в скроню, коли він кермував автомобілем. Вони з дружиною саме поверталися додому. 

Айдос провів 13 днів у комі. 2 липня він пішов із життя.

За два дні після замаху Генеральна прокуратура встановила особи нападників: це громадяни Казахстану Алтай Жаканбаєв та Мейрам Каратаєв. Вони відразу після нападу залишили територію України. Дотепер підозрювані не понесли жодного покарання.

"Я збираю себе по шматочках"

"Це для мене дуже важка річ. Виходить, що Айдоса вбили, а його вбивці залишились непокараними. Вже рік пройшов. Людини немає, діти залишилися без батька. Але ніхто за це не відповів", - каже Наталія.

Ми спілкувалися з Наталею в річницю замаху. Вона зізнається, що досі "збирає себе по шматочках". "Коли це все сталося, перші тижні я дуже шкодувала, що мене не вбили разом із чоловіком. Ми дуже кохали одне одного. І мені було дуже важко пережити його втрату".

Попри біль - боротьба триває

Попри напад казахських спецслужб, жінка не припинила опозиційної діяльності: "Я просто думала: де взяти сили, щоб займатися усім одночасно: і дітей підтримувати, і вести наш канал, і все інше. Але я не зупинилася. І не зупинюся. Бо це й була їхня мета. Вони хотіли вбити Айдоса та налякати мене, щоб я просто тихенько сиділа. Але я не можу дозволити, щоб вони перемогли".

Статус біженки, український паспорт і могила в Чайках

Наталія та її старші діти досі живуть у Києві зі статусом біженців. Громадянство поки не планують оформлювати, але не виключають цього в майбутньому. "Для нас це була б велика честь, бо це дуже крута країна. Коли молодша донька отримала українське громадянство, я сказала: це дійсно велика країна, яка бореться. Український паспорт зараз має величезну цінність, тому що за нього люди проливають свою кров і піт", - розповідає Наталія. 

"Якщо він тут - значить, і моє місце поряд"

Навіть якщо політичний режим у Казахстані зміниться, Наталія сумнівається, що повернеться додому.  

"Після смерті Айдоса це дуже складне для мене питання. Він похований тут, під Києвом, у селі Чайки. Там є мусульманське кримськотатарське кладовище - і там він спочиває. І я вже думаю, що я не зможу його тут самого залишити. Якщо він тут - значить, і моє місце поруч із ним".