Про це і не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 9 лютого.
Фото: пресслужба президента України
Bloomberg опублікував статтю під назвою "Потворна боротьба Зеленського з генералом призвела до розколу в Україні". Авторка пише, що публічна суперечка Зеленського з головкомом Валерієм Залужним припала на найгірший момент. На полі бою проти російських агресорів Україна програє в озброєнні, тоді як США, її "фінансовий рятувальний круг", не надають допомоги."Залужного звільнили після того, як повідомлення про їхні часті суперечки дали зрозуміти, що президент утратив довіру до свого головнокомандувача. Розрив стосунків між двома найвидатнішими діячами України є найбільшим внутрішнім потрясінням після вторгнення. Тим часом президент Росії Володимир Путін посміхається, насолоджуючись безкоштовним ефірним часом із колишнім ведучим Fox News Такером Карлсоном", - пишуть у виданні.
Обидві події відбувалися окремо, але з різницею в кілька годин, і їхню оптику важко ігнорувати, оскільки вони підкреслюють не лише виклики перезавантаження війни, але й різні долі двох ключових антагоністів.
Перемога Путіна на березневих виборах є вирішеною, і на цей час він буде при владі довше, ніж будь-який російський лідер з часів Петра Великого, фігури, з якою він любить себе порівнювати. Зеленський, який прийшов на посаду як агент змін, пропускає вибори цього року. Але хоч українці не проголосують, політика повертається.
Український президент ненавидить слово "патовий". У листопаді минулого року в інтерв’ю The Economist Зеленський дорікнув Залужному, коли той наважився використати термін "патова ситуація". Для багатьох це здавалося констатацією факту, але термінологія була делікатною в той час, коли жодна зі сторін не розглядатиме можливість припинення війни шляхом переговорів.
Кілька західних чиновників, які постійно спілкуються з українським президентом, кажуть, що перемога залишається єдиним результатом, який погоджуватиме Зеленський.
Авторка статті також згадує про Олександра Сирського, який командує сухопутними військами країни. Вона пише, що той може бути готовий тісніше дотримуватися військових цілей президента, але йому не всі довіряють на полі бою та вважають його більш безжальним, ніж його попередник. На відміну від Залужного, він розмовляє українською з акцентом, оскільки виріс у Росії.
Іноземні гості — Борис Джонсон, Урсула фон дер Ляєн, Анджеліна Джолі приїжджають не так часто, як раніше. Замість цього Зеленський їздить за кордон, як і минулого місяця, до Давосу та країн Балтії, щоб виступити у справі своєї країни.
Своєю чергою іноземні чиновники помічають зміну тональності візитів Зеленського. Він перейшов від аргументу, що Україна програє без їхньої допомоги, до звернення до їхнього інстинкту підтримувати сторону, яка перемагає. Його команда пам’ятає, як після того, як Україна успішно відбила війська, які оточили Київ, США подолали своє небажання надіслати високоточну зброю HIMARS. Останнім часом він наголошує, що союзникам дешевше фінансувати Україну, ніж ризикувати воювати з Росією на власній території.
Фото: пресслужба президента України
Медіа The Guardian теж написало про звільнення Валерія Залужного з посади. Тут текст вийшов із заголовком "Незрозуміло, як усунення Залужного з посади воєначальника покращить становище України".Автори пишуть, що рішення президента Володимира Зеленського змінити свого найвищого військового командувача може розв'язати політичну проблему, але незрозуміло, як воно може покращити слабшу позицію України на полі бою. Зокрема, відмовившись піти у відставку на прохання президента минулого тижня, Залужний створив непідйомну ситуацію на верхівці.
Через вісім днів Залужний визнав реальність, адже Зеленський дав зрозуміти, що хоче зміни керівництва після невдалого літнього контрнаступу. Однак його вибір генерал-полковника Олександра Сирського, командувача Сухопутними військами, не сприймається як радикальний відхід.
Українські солдати загалом підтримували Залужного, який культивував прихильників серед бригади "Азов" та інших націоналістичних сил, – тоді як щодо Сирського скептицизм більший. Один критик описав його як "дуже радянськомислячого", а інший - як солдата, більш готового терпіти більші втрати, що може вплинути на зусилля Києва мобілізувати більше сил на передовій.
Восени, коли стало зрозуміло, що літній контрнаступ не приніс прориву, саме Залужний попередив, що війна зайшла в "патову ситуацію" – зауваження, яке роздратувало Зеленського, який вважав, що цей коментар був надмірно негативним і збивав з розуму політичну територію, що належить йому самому.
Сирський – помітно більш стримана фігура. "Армія поза політикою", — сказав він Economist у грудні 2022 року на тлі чергових припущень про те, що Залужного можуть замінити.
Але немає очевидної альтернативної військової стратегії, коли центральна проблема України полягає в тому, щоб переконати американських республіканців розблокувати військову допомогу на 61 мільярд доларів. Як студент-історик, Сирський навряд чи матиме брак ідей, як реагувати на нинішню ситуацію. У червні минулого року генерал стверджував, що основи ведення війни залишалися незмінними протягом століть - навіть якщо сучасна зброя була набагато досконалішою.
Фото: Німецький солдат на навчаннях у Литві | Шон Геллап
Своєю чергою у POLITICO опублікували думку молодшого наукового співробітника програми Євразія в Інституті відповідального державного управління Квінсі, під заголовком "Західна Європа не може ігнорувати своїх східних союзників".
Автор пише, що останні два роки війни в Україні загострили страхи в сусідніх країнах, які мають спільний кордон з Росією. Усі ці побоювання зосереджені на потенційному російському вторгненні чи нападі, і хоча вони можуть бути недоречними з огляду на військові невдачі Росії в Україні, через історичні причини закарбувалися в суспільній свідомості.
"Не дивно, що країни Балтії наразі виявилися найгучнішими прихильниками вступу України до Європейського Союзу та НАТО. Польща є одним із головних прихильників України, постачаючи Києву зброю та припаси, пропонуючи притулок понад мільйону українців і дозволяючи використовувати територію Польщі для транспортування західних військових вантажів в Україну".
Однак український наступ у 2023 році явно провалився, у кращому випадку боротьба зайшла в глухий кут, а в гіршому — до перемоги Росії, пише автор. Таким чином, країни Західної Європи та США, здається, мовчазно визнали можливу необхідність переговорів і певної форми територіального компромісу. І в міру того, як надії на українську перемогу ще більше зникають, тиск на досягнення миру шляхом переговорів неминуче зростатиме.
Проте будь-які кроки до припинення вогню українцям зустрінуть сильний спротив з боку багатьох поляків і балтів, оскільки вони інстинктивно відчуватимуть, що це ознака того, що Захід їх покидає.
"Під час моїх дискусій у Польщі та Литві одним з аргументів, які я висловлював до нудоти, був страх, що країни Західної Європи просто недостатньо дбають про безпеку території своїх східних союзників. Кілька співрозмовників підкреслили, що посилене стримування в Центральній і Східній Європі є важливішим для їхньої національної безпеки, ніж те, щоб Україна повернула собі всі окуповані території. Таким чином, запевнення цих країн щодо їхньої власної безпеки могло б зіграти корисну роль у зменшенні їхньої опозиції до компромісного миру в Україні".
Один зі способів вирішення цієї тривоги, який пропонується, була б орієнтована на Європу стратегія стримування, яка має на меті заспокоїти ці побоювання, не провокуючи без потреби Росію. Зрештою, російські еліти безпеки набагато більше хвилюються про війська США на своїх кордонах, ніж про європейські підрозділи. І, виявивши свою зацікавленість, Франція та Німеччина зараз рухаються в цьому напрямку — хоча й повільно.
Бригада німецької армії, яка через кілька років буде постійно дислокована в Литві, є одним із прикладів цього, і це допоможе "зменшити страхи".
Поряд зі збільшенням військової присутності європейці також повинні налагодити спільне військове виробництво. Зараз Європа не може виготовити навіть мільйон артилерійських снарядів, які обіцяла доставити Україні до березня. Таким чином, розширення виробництва в загальноєвропейському плані краще позиціонує його для будь-якої майбутньої кризи чи конфлікту, а також забезпечить заспокоєння його східним союзникам. ЄС уже має існуючі механізми, такі як постійне структуроване співробітництво та Європейський оборонний фонд, які мають сприяти такому розвитку. І в цьому випадку також посилення обороноздатності могло б зменшити страх Західної Європи перед Росією, тим самим заохочуючи готовність шукати розумні компроміси з Москвою.
Нарешті, для того, щоб розбіжності, які можуть виникнути в результаті врегулювання щодо України, не стали токсичними, Німеччина та Франція повинні бути більш відкритими до перспектив і страхів своїх східних союзників.
"Експерти, з якими я спілкувався, вважають, що з новим дружнім до Брюсселя урядом у Варшаві настав час відродити Веймарський трикутник — неформальне угруповання Берліна, Парижа та Варшави, створене понад 30 років тому. І оскільки участь Польщі, де проамериканські та пронатовські погляди залишаються сильними, може допомогти зменшити занепокоєння Вашингтона щодо європейського проєкту самостійності, США також повинні заохочувати це", - каже автор.
Звичайно, посилення ролі Польщі в ЄС несе ризик ще більшої ворожості ЄС щодо Росії. Однак, оскільки питання про членство України в ЄС стає все більш актуальним, цілком можливо, що Польща займе більш нюансовану позицію щодо своєї безумовної підтримки України.
Зернова суперечка між Польщею та Україною та блокада далекобійниками українського кордону є передвісниками того, що може стати серйозною протидією реформам і величезними витратами, пов’язаними з приєднанням країни до блоку. І Веймарський формат відкрив би можливість закласти основу для цих надзвичайно складних змін.