Росія не настільки сильна, як намагається виглядати, - американський дипломат Волкер

Ми не знаємо, чи можна встановити на Близькому Сході мир або бодай повернутися до ситуації перед масштабною американо-іранською війною, але в будь-якому разі ми бачимо величезні зсуви. І йдеться не лише про політику, йдеться про ресурси.

І не лише про нафтові чи газові ресурси, йдеться про зміну і військових ресурсів, так, тому що Сполучені Штати використали чимало свого найкращого, що лежало у військових арсеналах. І було складено ваше відчуття, наскільки довгою може виявитись дестабілізація на Близькому Сході, які це може мати наслідки. Не лише для світової глобальної економіки, але й конкретно для Європейського Союзу і для України.

Важко відповісти, наскільки довго все це триватиме. Тому що іранський режим прагне забезпечити захист своїх інтересів. Водночас Сполучені Штати намагаються гарантувати, щоб протока залишалася відкритою, торгівля відбувалася безперебійно, енергоносії стабільно постачалися, а Іран не мав можливості створити ядерну зброю. Отже, попри відмінність цілей, США та Іран мають і певні спільні інтереси.

Ми зацікавлені в уникненні війни. Так само ми зацікавлені в тому, щоб енергоносії безперебійно надходили до Перської затоки й транспортувалися з неї. Водночас нині ми опинилися в глухому куті через прагнення Ірану зберегти ядерну опцію, а також розвивати балістичні ракети та інші спроможності. Отже, цей процес триватиме ще певний час. Він не завершиться швидко, але, на мою думку, зрештою матиме розв’язання.

Я переконаний, що ми вийдемо на нову рівновагу: судноплавство нормалізується, запанує мир, припиняться атаки, а іранський режим загалом залишиться таким, яким він є сьогодні.

А як себе поводять представники Китайської Народної Республіки і Росії, коли ми говоримо про ірано-американську війну? З одного боку, ми розуміємо, що в усіх військових підручниках питання Ормузької протоки було прописано дуже давно. Так, ну і питання Ормузу ми не знаємо, як може вирішитись, тому що питання мінування акваторії - це доволі серйозно.

І є питання БПЛА - безпілотних літальних систем, які можуть запускатися, ну, і до кожного нафтового танкера в годі поставити відповідний есмінець. І є ще інше питання, ви його зачепили - це Іранська ядерна програма. Ірану кажуть: "Аятола, віддай уран на депозит". А вони кажуть: "Ми готові продовжувати війну і ми не готові віддавати наші запаси урану".

Тобто я вульгаризую, але це два дуже серйозних кейси, які би свідчили про те, що, можливо, вдасться досягнути порозуміння з іншими країнами НАТО для того, щоб готувати новий раунд стримування Ірану.

По-перше, я вважаю, що Китай і Росія мають у цьому питанні принципово різні інтереси. Інтерес Китаю полягає в забезпеченні доступу до енергоресурсів — нафти та газу, що транспортуються через Перську затоку.

Китай прагне отримувати їх із різних джерел. Іран є одним із них, але не єдиним. Для Китаю важливо, щоб судноплавство функціонувало безперебійно, і він готовий за це платити. Країна має відповідні ресурси і готова купувати нафту та газ навіть за вищими цінами. 

Загалом війна як така для Китаю не є визначальним фактором. Їм байдуже, чи залишиться іранський режим при владі, чи ні, так само як і до позиції США. Водночас для них принципово, щоб енергоносії безперервно надходили.

Росія зацікавлена у збереженні іранського режиму. 

Вона також прагне високих цін на нафту та газ. Тому для неї не є проблемою ні перекриття протоки Іраном, ні можливі обмеження з боку США, адже це підтримує високі ціни та приносить додаткові доходи від експорту російської нафти.

Фактично Росія виграє від такої ситуації. Більше того, вона зацікавлена в тому, щоб США були втягнуті та виснажені цим конфліктом. Вона прагне, щоб війна тривала, а Іран атакував американські сили та сусідні держави. Це змусить США спрямовувати засоби протиповітряної оборони та інші військові ресурси до Перської затоки, відволікаючи їх від України.

Отже, інтереси Росії в цьому питанні є принципово іншими.

Цікаво знову повернутися до того, про що ми говорили раніше: Іран і США насправді мають певні спільні інтереси. Жодна зі сторін не прагне повномасштабної війни, і обидві зацікавлені у відновленні нормального судноплавства в Перській затоці. Саме на цій основі, на мою думку, переговори поступово просуватимуться, а ключове питання зрештою зведеться до ядерної програми.

США прагнуть заморозити іранську ядерну програму на 20 років, тоді як Іран говорить про п’ять. Це означає, що існує простір для компромісу. І, зрештою, я вважаю, що сторони зможуть дійти рішення.

У будь-якому разі ми бачимо, що росіяни зараз потерпають від відпрацювань по їхніх нафтових об'єктах. За квітень місяць видобуток нафти у Росії впав на 300, орієнтовно на 400 000 барелів. Це серйозно. 

І це може означати, що взагалі відбудуться серйозні зміни на нафтовому ринку. Я не знаю, що це буде означати для економіки, але для російської економіки - це серйозний удар. І водночас ми знов чуємо про ризик російської агресії проти країн Балтії, можливо, проти Естонії, проти Литви чи Латвії і, можливо, проти Польщі. Коли ми говоримо про Сувалки.

Ну, от президент України озвучив цю інформацію і ця інформація паралельно існувала в різних розвідувальних і аналітичних спільнотах. Що росіяни можуть готувати військову операцію проти однієї з вищеперелічених країн, не зважаючи на ситуацію на фронті російсько-української війни.

І вони вважають в Кремлі, що зараз є добрий час, тому що американські ресурси відтягнуті на Близький Схід і є серйозне непорозуміння між Вашингтоном, Берліном, Парижем і Лондоном. Як ви бачите подібні загрози?

Ви абсолютно слушно зазначаєте, по-перше, що Україна дуже ефективно вдарила по нафтовій експортній інфраструктурі Росії, зменшивши обсяги її експорту і, відповідно, обмеживши вигоди від високих цін на нафту. Тож ціни вже не приносять тих надприбутків, які могли б бути за відсутності таких ударів. Це має суттєве значення. 

Ви також маєте рацію, що Росія володіє як мотивом, так і спроможностями для потенційного нападу на одну з країн Балтії — наприклад, на Естонію в районі Нарви або на Сувальський коридор, який з’єднує Білорусь і Калінінград. Це сценарії, які Росія цілком може розглядати.

Ви маєте рацію, що розбіжності між Вашингтоном і Європою нині є більшими, ніж за тривалий час. Водночас, на мою думку, для Путіна було б вкрай ризиковано нападати на одну з країн Балтії на цьому етапі. Європейські держави як члени НАТО, ймовірно, відреагували б негайно і безпосередньо.

Це майже напевно спричинило б швидку ескалацію за участю європейських країн і держав Балтії та змусило б США також втрутитися відповідно до зобов’язань за договором НАТО. Саме тому, як мені видається, Путін наразі розглядає такий крок як надто високий ризик.

Імовірніше, що він і надалі розроблятиме подібні сценарії, а на пізнішому етапі — коли війна проти України певною мірою стабілізується, можливо, після перемир’я — він може шукати нагоди для їх реалізації.

А ви розумієте, чи відчуваєте, як змінюються путінські війни? Ну, перший етап був один і зараз, напевно, відбувається певна трансформація. Ну, в будь-якому разі з'явилася інформація від розвідувальної спільноти, щодо того, що Білорусь жвавіше готується до розміщення російських військ, йдеться про побудову додаткових доріг і відповідної супровідної військової інфраструктури.

І, відповідно, ми в Україні не виключаємо, що, можливо, надходить той момент, коли Білорусь за згодою Росії і Китаю може бути використана проти України також. Білоруський кейс, як ви його бачите і наскільки реальними є загрози для нас?

І так, і ні. З одного боку, Росія намагається розвивати інфраструктуру та нарощувати військову присутність у Білорусі.

Ймовірно, вона прагне зберегти можливість повторного наступу на Україну з півночі — це безперечно входить до її планів. Водночас Росія перебуває у дедалі слабшому становищі — як економічно, так і фінансово та військово, з огляду на стан особового складу та техніки. Вона не настільки сильна, як намагається виглядати.

По-друге, Білорусь і Лукашенко не зацікавлені в тому, щоб їх використовували як плацдарм для нового етапу війни. Вони прагнуть послаблення санкцій і зацікавлені в нормалізації відносин із Європою та США. Саме цим, зокрема, можна пояснити звільнення окремих політичних в’язнів.

Отже, на мою думку, Путін діє з метою створити для себе додаткові опції, але це не обов’язково свідчить про намір розпочати новий наступ із території Білорусі.