The New York Times: Трампу вперше все було значно простіше

Про це йдеться в авторській колонці Томаса Л. Фрідмана для The New York Times, переклад якої наводить Еспресо.

Все, що йому потрібно зробити, - це змусити Володимира Путіна піти на компроміс щодо західного кордону Росії. Змусити Володимира Зеленського піти на компроміс щодо східного кордону України. Змусити Беньяміна Нетаньягу визначити західні та південні кордони Ізраїлю. Змусити верховного лідера Ірану Алі Хаменеї визначити західний кордон своєї країни - тобто припинити спроби контролювати Ліван, Сирію, Ірак та Ємен. Змусити Китай визначити свій східний кордон як такий, що не включає Тайвань. І змусити хуситів в Ємені визначити свій береговий кордон лише кількома милями від берега - без права зупиняти будь-яке судноплавство в Червоному морі.

Інакше кажучи: якщо ви думаєте, що єдиний кордон, який буде турбувати Трампа, коли він вступить на посаду 20 січня, - це південний кордон Америки, то ви помиляєтесь.

Коли Трамп залишав посаду в 2021 році, до російського вторгнення в Україну і війни між Ізраїлем і ХАМАСом та Хезболлою, можна було б стверджувати, що ми все ще перебуваємо в епоху "пост-холодної війни", в якій домінує зростаюча економічна інтеграція і мир Великої держави. Росія відкусила шматок від України, але ніколи не намагалася з'їсти її цілком. Іран та Ізраїль ворогували, але ніколи не нападали один на одного.

Ізраїль окупував Західний берег річки Йордан, але ніколи не мав уряду, офіційна коаліційна угода якого включала б офіційну анексію всього Західного берега, а тепер має представників, які виступають за те ж саме щодо Гази. Америці не було діла до хуситів в Ємені, але ми ніколи не посилали туди бомбардувальники-невидимки B-2, щоб скинути на них одні з найбільших боєзарядів у нашому арсеналі.

Коротше кажучи, багато яскраво-червоних ліній було перетнуто відтоді, як Трамп зайняв великий Білий дім. І щоб відновити їх і "зробити Америку знову великою", майже напевно знадобиться більш тонке і витончене застосування сили і дипломатії примусу, ніж ізоляціоніст Трамп коли-небудь передбачав у своїй першій адміністрації або пропонував у своїх кампаніях.

В Ізраїлі, де я зараз перебуваю, один з найвіддаленіших правих представників ізраїльського ультраправого уряду, міністр фінансів Бецалель Смотрич, не гаючи часу, заявив у понеділок, що нове президентство Трампа надає "важливу можливість" "застосувати ізраїльський суверенітет до поселень в Юдеї і Самарії", використовуючи біблійні назви для районів Західного берега річки Йордан. Він додав: "2025 рік, з Божою допомогою, буде роком суверенітету" на цих окупованих територіях.

Але Трамп може виявитися для Ізраїлю сьогодні набагато більшою "дикою картою", ніж очікує Смотрич. Він є першим президентом США, який відкрито апелював до голосів арабських і мусульманських американців, незадоволених безумовною підтримкою США Ізраїлю в Газі, і скористався їхньою підтримкою. Він також прийшов до влади з таким сильним ізоляціоністським мандатом, як жоден президент з часів закінчення холодної війни. Крім того, коли Трамп був президентом раніше, він запропонував мирний план, який передбачав створення двох держав в Ізраїлі, на Західному березі річки Йордан і в секторі Газа, хоча і надавав значну перевагу Ізраїлю.

У вівторок я відвідав вечерю в Хайфі з ізраїльськими євреями та арабами. Гості розповіли мені, що багато ізраїльських євреїв вважають, що оскільки один із зятів Трампа єврей, він готовий бути жорстким з палестинцями, тоді як багато ізраїльських арабів вважають, що Трамп принесе їм користь, оскільки він єдиний, хто достатньо жорсткий, щоб протистояти Нетаньягу, і тому що у іншого його зятя батько - американець ліванського походження. Хтось буде розчарований!

Що стосується української дипломатії Трампа, то, як сказав мені експерт з питань Росії Леон Арон з Американського інституту підприємництва, то змусити Путіна погодитися на якусь домовленість про припинення вогню/мирну угоду, що відновлює російський кордон з Україною, може бути найбільшим викликом, тому що "Трамп хоче миру в Україні, а Путін хоче перемоги".

Путін, за словами Арона, не може дозволити собі повернутися до російського народу після того, як близько 600 000 його співвітчизників були вбиті і поранені в Україні, і сказати: "Ой, вибачте, але ми не збираємося контролювати Україну". Путін не може дозволити цій війні закінчитися поразкою. Але Трамп не може прийняти мир, який виглядатиме як поразка Заходу. Тоді він виглядатиме лузером.

Якщо і є шанс на взаємоприйнятну угоду щодо України - довгострокове припинення вогню приблизно на існуючих лініях бойових дій в обмін на певне зняття санкцій з Росії та прискорене членство України в Європейському Союзі разом з гарантіями безпеки, але без формального членства в НАТО - то це, швидше за все, станеться лише після того, як Путін зазнає нових поразок, а Трамп чітко дасть зрозуміти, що озброїть Україну ще сильніше, якщо Путін не відступить.

Той факт, що Путіну довелося фактично найняти 10 000 північнокорейських військовослужбовців, щоб допомогти вести безглузду війну в Україні, показує дві речі: як він боїться зупинитися без видимої перемоги "і як він боїться суспільної реакції, якщо він буде змушений відправити в окопи молодих 18-річних етнічних росіян-призовників, особливо з Москви і Санкт-Петербурга, де живе російська еліта", - додав Арон, автор книги "Верхи на тигрі: Росія Володимира Путіна і використання війни."

"Путін не в змозі вести вічну війну. У нього закінчуються люди" - підсумував Арон. Все це означає, що якщо Трамп здатен утримувати Україну в її нинішньому бойовому стані ще 12 місяців, він може укласти угоду про завершення війни в Україні за рік, яку він обіцяв у своїй передвиборчій кампанії укласти за один день.

Адміністрація Трампа може перетнути новий і зовсім інший набір червоних ліній, якщо вона відступить від НАТО або висловить будь-яку меншу готовність захищати давніх союзників.

Японія, Польща, Південна Корея і Тайвань мають ворожих ядерних сусідів, а також технології і ресурси для створення ядерної зброї. "Вони не робили цього не тому, що вважали, що їм це не потрібно, а тому, що вірили, що Сполучені Штати прикриють їхню спину, навіть у найстрашнішому кошмарі ядерної війни", - сказав Гаутам Мукунда, відомий експерт зі стратегії та викладач Єльського університету. "Задумайтесь над цим на хвилинку: вони настільки вірили в США як у союзника, що протягом десятиліть буквально ставили існування своєї країни на чесне слово Америки. З огляду на те, що Трамп сказав про альянси, чи міг би будь-який відповідальний іноземний лідер продовжувати робити таку ставку?"

Вони бачили, що сталося з Україною після того, як після розпаду Радянського Союзу вона повернула Росії ядерну зброю, розміщену на її території. Якщо ці країни втратять віру в обіцянку Америки - або ця обіцянка буде відкликана - і розроблять власну ядерну зброю, це стане кінцем Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який обмежує поширення ядерної зброї з часів Другої світової війни. Це зітре матір усіх червоних ліній.

У цьому ж ключі двоє з можливих кандидатів Трампа на посаду держсекретаря - сенатор Марко Рубіо і представник Майкл Волтц на посаду радника з питань національної безпеки - є відвертими прихильниками жорсткої лінії щодо Китаю і, ймовірно, намагатимуться посилити плани Трампа подвоїти торговельні тарифи щодо Пекіна - ще одна звучна фраза, яка чудово грає на передвиборчих перегонах. Але Китай не змирився з цим раніше від Трампа, і не змириться знову. Я наполегливо рекомендую їм обом прочитати статтю в The Wall Street Journal від 29 липня про китайського телекомунікаційного гіганта Huawei. Вона починається так:

"П'ять років тому Вашингтон наклав санкції на Huawei, перекривши китайській компанії доступ до передових американських технологій, оскільки побоювався, що телекомунікаційний гігант буде шпигувати за американцями та їхніми союзниками". І далі: "Спочатку Huawei зазнала труднощів, але тепер вона повернулася з новою силою. Отримавши мільярди доларів державної підтримки, Huawei розширила свій бізнес, підвищила прибутковість і знайшла нові способи зменшити свою залежність від американських постачальників. Вона утримала свою провідну позицію на світовому ринку телекомунікаційного обладнання". А зараз, додає видання, Huawei "робить велике повернення у виробництві смартфонів високого класу, використовуючи нові складні чіпи, розроблені власними силами, щоб відібрати покупців у Apple".

У цьому і полягає особливість світу - він завжди набагато складніший, ніж видається під час передвиборчих перегонів, а сьогодні - як ніколи. Або, як казав боксер Майк Тайсон: "Кожен має план, поки не отримає удар в обличчя".

Про автора

Томас Л. Фрідман  - автор колонок з питань зовнішньої політики. Він приєднався до редакції The New York Times в 1981 році і тричі став лауреатом Пулітцерівської премії. Він є автором семи книг, зокрема, "Від Бейрута до Єрусалима", яка отримала Національну книжкову премію.