Немов німота поселилася у твоєму тілі, з неї складаються вулиці наших міст, нею ти дихаєш, особливо коли вночі задихаєшся.
Зараз значно краще розуміємо історію нашої культури, яка сплетена з німоти й відчайдушної спроби цю німоту озвучити, освоїти, огорнути словами. Приручити її.
XX століття в європейській культурі пройшло з думкою, що німота — наслідок витіснення, репресії. Але що якщо німота — не наслідок дії "суперего" на реальність, а є самою реальністю? Не замовчуванням, а зосередженим мовчанням? Що якщо наші слова сплетені з німоти? Що якщо ми стикаємося з таким болем, який вбиває будь-яке "суперего", будь-яку "інстанцію контролю"? І тоді роль слів — очистка території для тиші й зосередження. Такими є культури трауру і культури боротьби, в них є це зосереджене мовчання.
Читайте також: Пекло — це відсутність інших
Все більше зараз люблю (і шукаю) ті твори літератури та мистецтва, де німота говорить. Де ти відчуваєш її тверду невблаганну присутність. Де можеш торкнутися її руками.
Тиша теж має свої слова.
Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.