Перепрошую, але приймімо нарешті це всі, всією країною, на рівні аксіоми — що для українця аж до самої Перемоги немає й не може бути "безпечних місць" ніде (не тільки в Україні!), з тої простої причини, що сусідня країна веде проти нас т.зв. Vernichtungskrieg - війну на знищення.
І якщо в нас про це не говориться денно і нощно в медіях, це не привід освіченим людям не розуміти, зокрема:
1) що Закарпаттю досі не прилітало винятково тому, що Путін ще у 2014-му пообіцяв його Орбану;
2) що в Галичині прилітало досі "лише по військових цілях" не тому, що росіяни нібито взагалі "б'ють лише по військових цілях" - як то твердить їхня пропаганда, і як я вже не раз чула від схильних до самозаспокоєння галичан (навіть і в сьогоднішній хвилі болю і бруду це прозвучало!), - а винятково тому, що в Кремлі досі сподіваються "договоріцца" з польськими правими й лишають District Galizien незайманим для торгів;
Читайте також: Удар по Чернігову: організатори виставки мали б включити мозок
3) що те саме стосується "безпечної" Буковини, вся "безпека" якої походить від кремлівських надій "договоріцца" з Румунією;
4) що російська Vernichtungskrieg проти нас має глобальний характер, як Гітлерова проти євреїв, — доказом чому хоча б понад 3000 (прописом, три тисячі!) зареєстрованих нападів на українок за 2022 р. в самому тільки Берліні, що їх німецька поліція відмовляється розслідувати, — поки існує Росія, ми ніде не в безпеці...
Інвестуючи свою лють і гнів у "чому проводили такий захід не в тилу, а в прикордонному Чернігові?!", - не забувайте про це, будь ласка: нас вбивають не тому, що поруч із нами випадково виявилась військова частина, завод або нарада військовиків. Нас вбивають тому, що, на думку керівництва (і, значною мірою, населення) сусідньої держави, нас не повинно бути. За те вбивають, що ми — українці. Все.
І за півтора року "великої війни" це вже, бігме, можна б і засвоїти.
Вічна пам'ять загиблим, і зцілення всім пораненим.
Про авторку. Оксана Забужко, письменниця
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.