Вчора телефонує Юрій Шухевич, політв’язень, син Романа Шухевича. Юрій просить поховати її одразу біля входу на Личаківський цвинтар, поряд з її однодумцями та близькими друзями, зокрема Катериною Зарицькою, з якою вони разом проходили ув’язнення.
Мер проти. У нього інше бачення вшанування пам‘яті. Хоче ховати в іншому місці кладовища, де теж ховають героїв, але не там, де просить Шухевич і інші близькі до Дарки українці. Прошу мою помічницю, депутатку міськради Уляну Пак поговорити з відповідальними посадовцями у мерії. Наполягають на своєму.
У боротьбі демонстрації влади і людяності перемагає влада.
Адже мова йде про півтора метри землі для Героїні, про бажання її близьких, про Юрія Шухевича - одного з небагатьох живих мучеників того жахливого часу, який зараз намагаються відродити російські нацисти.
Людяність - це вміння чути і співпереживати. Нещодавно я бачив Ігоря Калинця на могилі Ірини Калинець. Поруч поховані Ірина Сеник і Стефанія Шабатура. Йдучи до однієї старші люди несуть квіти до усіх посестр.
І ось Дарку хоче влада ховати у іншому кінці цвинтаря. Бо влада.
Писали про це Вахтанг Кіпіані, інші історики, громадські діячі. Я до останнього публічно не висловлювався, сподівався на те, що все ж таки питання буде вирішене. Але ні. Тому мушу сказати. Давайте у пам‘ять про тих, хто жив для людей і заради тих, хто живе, вміти бути людяними.
Вічная пам’ять Дарії Гусяк.