Вже звучить як засновок до абсурдистського детектива, але, на жаль, це справді просто зараз відбувається в Україні. Тож нумо слідкувати за подробицями.
11 жовтня у Києві несподівано втомився і впав бюст російського шовініста і за сумісництвом поета Алєксандра Пушкіна. При цьому на постаменті залишився напис "За "Бука" — йдеться про Дениса Антіпова, викладача корейської мови в Університеті Шевченка, активіста та військового, який загинув на фронті у травні.
Замість того, щоб порадіти разом з усіма свідомими українцями знищенню ще одного маркера русского міра в столиці України, ректор Національного транспортного університету Микола Дмитриченко подав заяву до поліції на активіста Андрія Савчука, і нещодавно його вже викликали на допит. Ось що він сам розповів про це:
"Є такий пан Дмитриченко, ректор Національного транспортного університету, який написав заяву в поліцію, хоча він сам зараз від цього відхрещується. Поліція мала б якось відреагувати на це. Вони, фактично, через 3 дні приїхали до активіста (самого Андрія, — ред.) додому, перед тим, ймовірно, провели якісь слідчі дії… І тут виникає питання: чи з такою саме інтенсивністю вони шукають колаборантів?"
Хто ж такий цей пушкінолюб Микола Дмитриченко? Активіст Олег Слабоспицький розповідає, що він уже протягом 20 років ректорствує в Транспортному університеті. При цьому він відомий репресіями проти студентів і співробітників за часів режиму Віктора Януковича. Свого часу він організовував мітинги на підтримку Партії регіонів і міністра освіти Дмитра Табачника та прийняв орден "За заслуги" І ступеня з рук самого Януковича. Ну і як вишенька на торті — його двічі висували в рамках антипремії "Академічна негідність" як претендента у номінації "Токсичний ректор" — за підтримку плагіату та непрозорі закупівлі. І ось тепер цей вічний ректор-януковичефіл, судячи з усього, натравлює поліцію на активіста за поваленого Пушкіна…
І це при тому, що ліквідація пам’ятників трубадуру Російської імперії Алєксандру Пушкіну має в Україні глибоке історичне коріння. Іще 31 жовтня 1904 року біля пам’ятника Пушкіну в Харкові прогримів вибух — це була підривна акція, яку здійснили члени української молодіжної націоналістичної організації "Вільна Україна".
Вони ж поширювали спеціальні листівки, у яких пояснювали: підрив пов'язаний з тим, що Алєксандр Сєргеєвіч у своїх роботах спотворив історичну правду про гетьмана Івана Мазепу. На жаль, тоді пам’ятник так і не знищили. Своїм ідейним натхненником організація "Вільна Україна" називала Миколу Міхновського, одного з ідеологів українського націоналізму.
Немає нічого дивного в тому, що національно свідомі українці намагалися знищити пам’ятник Пушкіну в часи, коли про українську державність можна було хіба мріяти. Адже всі ці бронзові, кам’яні та глиняні пушкіни — це маркери Російської імперії, які, наче собача сеча, "мітять територію" русского міра.
Але чому саме Пушкіна так багато в символічному просторі? Все просто — його росіянцям найлегше продати, адже вони століттями намагалися утвердити його як поета світового значення. У них, утім, мало що вийшло: літературознавець Гаролд Блум у класичній праці "Західний канон" подає Пушкіна як центральну постать саме російської літератури, а от про бодай якийсь його вплив на світову літературу не йдеться.
Натомість славістка Ева Томпсон вважає, що саме Пушкіна можна назвати автором першого успішного художнього формулювання російської імперської самосвідомості. І що саме Пушкін створив образ гордої Росії, яка призначена керувати підкореними нею народами та в якій аристократія не поступається вишуканістю та освіченістю найбільш рафінованим колам Заходу. Тобто саме Пушкін століттями був символічною зброєю Росії, таким собі прикультуреним троянським конем, який легітимізував наративи русского міра у міжнародному масштабі.
Навіть Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Мінкульті закликає зносити пам’ятники Пушкіну, тобто це можна вважати офіційною державною доктриною. Центр наводить такі аргументи проти пам’ятників Пушкіну:
Тож зовсім не дивно, що з початком повномасштабного вторгнення росіянської армії ґвалтівників і мародерів по всій Україні почався пушкінопад. YouTube'ом розійшлися відео про те, як гарно злітає мідний Пушкін в Ужгороді або як від імперського трубадура позбавляються у Чернігові.
Цікаво, що пушкінопад в українських містах відбувається зазвичай цілком офіційно. У Києві все мало відбуватися так само, навіть створено робочу групу, яка мала б легітимізувати знищення русскомірскіх маркерів. Однак щось пішло не так, а що саме — розповів Андрій Савчук:
"14 травня, тобто п’ять місяців тому, Київська міська рада прийняла рішення, яке було подане двома депутатками, про те, що створюється попередній список об’єктів на демонтаж. Громадськість подавала понад 70 об’єктів, вони залишили понад 45, але це вже добре. Рада зобов’язала створити робочу групу, яка визначить: знищуємо пам’ятку, віддаємо в музей, передаємо в приватні руки абощо. І за п’ять місяців ця робоча група збиралася двічі. Перший раз не зібралася через те, що хворів голова цієї комісії, а другий раз зібралася на установче засідання просто щоб створитися. І за п’ять місяців вони не вирішили не лише актуальних питань по Пушкіну, але й нічого не зробили для декомунізації пам'ятника Щорсу, який чекає ще з 2016 року".
Отже, у Києві питання символічної дерусифікації та деколонізації, по суті, саботують на міському рівні. Причому за активної підтримки прибічників януковича і дивної стурбованості поліції, що вже почала кошмарити активістів! Як вам такий поворот історії в самий розпал російсько-української війни?
До того ж це був далеко не останній київський Пушкін! Ось тут — список іще восьми об’єктів на честь трубадура Російської імперії у Києві. А як ви думаєте — чи мають вони лишатися в столиці України й надалі?